Читать «Земля Санникова» онлайн - страница 19

За річкою Велике Зимовище берег острова став пласким, піднімаючись поступово вглиб, де вдалині виднілася центральна гора Хантагай. Від гирла цієї річки слід було б поступово віддалятися від берега, йдучи просто до південного краю наступного на північ острова Малого Ляховського, який уже ледь виднівся вдалині. Але каюри, глянувши на західний горизонт, визнали за краще їхати вздовж самого берега й ще дужче підганяли собак.

— Вони хочуть до негоди дістатися до Ваньчиного мису, — пояснив Горохов, що обмінявся кількома словами з каюрами. — За мисом краще сховатися від хуртовини, та й плавнику там багато.

Після полудня, коли минули гирло річки Блудної, західний вітер налітав уже частіше, піднімаючи з торосів дрібний сніговий пил, який курився в повітрі прозорими хмарами й вився змійками по поверхні снігу. Низьке сонце вже було ледь видно крізь пелену цього пилу.

Холоднішало. На рівних місцях собаки бігли майже голопом, і люди на лижах ледве встигали за ними, відпочиваючи від бігу тільки на торосах, де, однак, доводилося працювати руками, допомагаючи перетягати нарти.

Та ось попереду в ті проміжки, коли вітер стихав і далечінь трохи прояснювалась, з’явився темний профіль Ваньчиного мису. Минули гирло річки Тирської і стали огинати мис, що далеко видавався в море. І вчасно: небо на заході стало вже зловісно свинцевим, і під час окремих поривів вітру ледве можна було втриматися на ногах; сніг сліпив очі, колов лице тонкими голками; собаки бігли, опустивши голови й повернувши їх праворуч.

Насилу обігнули мис і відразу зітхнули вільніше: тут, під його захистом, вітер майже не відчувався. На висоті кількох метрів над головою небо було молочно-біле від сніжинок, що неслися купами, а вниз падали деякі, вирвані випадково з цього потоку.

Хоча було ще рано, про подальшу путь не варто було й гадати — за мисом одразу починалася біла стіна хурделиці, у глибину якої довелося б ринутись. Глибока бухта, яка тяглася на схід від мису, також зникала в білій імлі, бо мис давав захист тільки найближчій до нього смузі. Ніякого житла тут не було, й доводилося розставляти намети коло самого підніжжя урвища, вибравши місцинку якнайрівнішу серед байджарахів, тобто куп землі, що сповзли з урвища протягом літа. Каюри, втім, обрали інше: озброївшись сокирами, вони стали вирубати собі нішу у високому сніговому заметі, що прилягав до урвища. Горохов порадив мандрівникам брати їх за приклад, бо вітер міг повернути на північ і мис перестав би бути захистом, а грот у снігу був би кращим притулком. Хурделиця могла тривати добу, а то й дві.