Читать «Земля Санникова» онлайн - страница 14

Такий своєрідний склад Великого Ляховського острова й приваблює щороку навесні промисловців із материка; вони приїжджають збирати на лайдах, тобто пласкому узбережжі моря, у гирлах і долинах струмків і річок бивні мамонтів, що звільнилися за минулий рік із мерзлого ґрунту й стирчать ще у відталій землі або винесені на берег. Ці бивні, які добре збереглися в мерзлоті, мають таку ж цінність, як і сучасна так звана слонова кістка — бивні слонів, що живуть зараз. Їх скупляли в промисловців місцеві й приїжджі купці й відвозили на ярмарок до Якутська, звідки вони направлялися далі в Сибір і Росію та використовувалися на різні вироби — гребінці, запонки, різні скриньки, більярдні кулі тощо.

Інші кістки викопних тварин не потрібні промисловцям; ними цікавиться тільки наука, що на їх підставі робить висновки про тваринний світ минулих часів. Тільки трупи, що з’являються подекуди після танення час від часу, привертали до себе увагу, але здебільшого гинули безслідно, бо промисловці не знали їх значення й не вміли ані обміряти й описати їх, ані зберегти від пошкодження.

Горюнов і два його товариші вже одного разу побували на острові разом із промисловцями, що збирають бивні, і зацікавилися на диво великою кількістю їх саме тут. Але пояснити це явище вони не могли і в Козачому, звичайно, не знайшли літератури з цього питання.

Тепер Горюнов скористався нагодою познайомитися з літературою в столиці, а дещо привіз із собою. Тому мандрівники вирішили залишитися на острові на день, щоб оглянути берегові урвища уважніше, а ще дати відпочити людям і собакам.

Наступного ранку всі троє в супроводі Горохова подалися вздовж морського берега. Руйнівна літня робота сонця й моря ще не починалася, хоча низьке сонце, промені якого падали прямовисно на урвища, уже дещо зробило. Ці урвища досягали двадцяти-двадцяти п’яти метрів у висоту; із верхнього краю величезними фестонами то вище, то нижче звисали замети снігу, що щільно змерзся, подібно до тих, які звисають нерідко із дахів будинків після сильних завірюх.

Але тільки тут, де зимові хуртовини такі часті й сильні, ці фестони сягали чотирьох-шести метрів у довжину й двадцять-сорок метрів у ширину, при товщині в один-два метри. Під цими заметами починалася стрімка стіна урвища, яка у верхній частині складалася то із суцільного льоду, то з піщано-глинистого наносу. Лід на урвищі являв собою суцільні маси різної ширини, ніби величезні льодові стіни, що сягали вглиб острова. Проміжки між цими стінами зайняті були наносом, який складався з тонких шарів глею, дрібного піску й льоду, що чергувались. Коло верхнього краю урвища там, де якийсь фестон обривався, можна було бачити, що як лід, так і наноси перекриті шаром піску, глею чи торфу, який коло поверхні землі завершувався шаром чорного ґрунту тундри, вкритої ще товщею снігу.