Читать «Земля Санникова» онлайн - страница 12

Сонце сіло. Із льодової рівнини потягло холодним вітерцем, і спостерігачі поспішили спуститися засвітла до стану, де в куховарні вже палав камін, клекотів підвішений до вогню чайник та котел із вечерею. На дорожньому ящику, що заміняв стіл, були розставлені тарілки; менші ящики були сидінням. Горохов і Нікіфоров, сидячи біля каміна з люльками в зубах, із нетерпінням чекали на повернення товаришів, щоб розпочати вечерю. Вони встигли вже все прибрати, розпрягти собак, розстелити спальні мішки. Із сусідньої куховарні лунав гомін і сміх — там розташувалися каюри п’яти нарт, які супроводжували експедицію до островів.

Наступного ранку зі сходом сонця караван із восьми нарт, запряжених вісьмома-десятьма собаками, залишив материк і, обігнувши скелі краю Святого Носа, потягся через море на північ. По рівних ділянках, хоч і поборознених застругами, собаки тягли швидко, тож люди на лижах ледве встигали за ними. Але там, де дорогу заступала гряда торосів, рух дуже уповільнювався, бо, вибравши більш низьке місце для проходу нарт, доводилося кожну з них перетягувати окремо, причому люди допомагали собакам, одні підштовхуючи нарти ззаду, інші направляючи їх збоку й підтримуючи за допомогою лижних палок. Якщо серед брил торосів не було зручного проїзду, людям доводилось працювати сокирами, які всі мали за поясом. Під ударами сокир лід, охолоджений зимовими морозами до 30–40 градусів нижче нуля, розлітався на скалки зі дзвоном, наче скло. Під час цієї роботи собаки всіх нарт, скориставшись зупинкою, як за наказом, лягали відпочивати на сніг, добре знаючи, що цюкання сокир обіцяє їм чверть години особливо важкої тяги.

Так просувалися вперед то швидше, то повільніше — із середньою швидкістю близько семи кілометрів за годину — і до полудня пройшли половину відстані до острова. Не розпрягаючи собак, зробили привал для сніданку, що складався з холодного м’яса, сухарів та гарячого чаю. Заради його приготування вогню, зрештою, не розпалювали. Горюнов привіз із столиці термоси, щоб під час денних зупинок на гаяти часу на розкладання вогню й кип’ятіння води. Ці чудові посудини кожного разу під час їх застосування, викликали захоплення в каюрів, які пили чай, гарячий без вогню, з особливим задоволенням, наче священний напій. Вони нізащо не хотіли повірити, що справа обходиться без чаклунства, коли під час морозу в 30 градусів із холодної на дотик посудини виливався чай, який обпікав губи. У день виїзду з Козачого, коли вперше зробили обідній привал і каюри зібралися розкладати багаття, Горюнов пожартував із них, заявивши, що скип’ятить чай у снігу швидше, ніж вони на вогні. Коли вони повісили свій чайник на вогонь, він дістав термоси, зарив їх наполовину в сніг і через п’ять хвилин став наливати гарячий чай здивованим якутам. Горохов і Нікіфоров, котрим відкрили секрет, заходилися сміхом від інсценування цього жарту, слухаючи вигуки й спостерігаючи за обличчями каюрів.