Читать «Терези» онлайн - страница 9

Тому Максим узявся вирішувати проблему звичним для себе способом: почав шукати у телефонному списку номери знайомих дівчат, які могли б відгукнутися на його прохання підготуватися до завтрашньої важливої зустрічі. Хтось обов’язково захоче проявити милосердя і виручить його у такий скрутний момент.

На одному з номерів він спіткнувся. Виявляється, він так і не видалив його з контактів.

Завтра у нього починається нове життя, а він зав’яз у минулому, якого вже не зміниш, хоча воно, минуле, змінило все, що могло, у його житті…

Плоский квадратний екран монітора згас.

Максим роззирнувся.

Помаранчева «Шкода-Фабія» самотньо дрімала посеред гаража. Її друг – зелений «Рено-Кенго» – сьогодні ночував не вдома. Як і тато.

І що на це сказала б мама?

Згадавши маму, Максим вирубив комп, узяв ключі і пішов відмикати гараж, сподіваючись, що даішники вже поснули або будуть дивитися не в той бік, куди він поїде.

3

Олександр важко опустився в улюблене крісло.

Він підозрював, що його мало хто любить. Але особливо на це не зважав, бо прийшов на землю не для того, щоб розводити тут з усіма сюсі-пусі.

Його основне призначення у житті – вирватися з загальної біомаси і зробити так, щоб ця біомаса більше ніколи його не поглинула. Можна сказати – він цього досяг. Але якою ціною?

Щастя виявилося таким же примарним, як комунізм для неіснуючої вже імперії. Його син не успадкував жодної риси його характеру.

Хлопець прогулював, проїдав і пропивав усе, що мав, а потім приходив за черговою подачкою. Ні працювати, ні думати, ні планувати своє життя він не збирався, а коли до цього додалися наркотики – все пішло шкереберть.

Невже справді на дітях геніїв природа відпочиває? Бо хто, як не геній, зміг на рівному місці заснувати і розкрутити до всеукраїнських масштабів фармацевтичну гуртово-роздрібну фірму «Конвалія», єдину таку з центром не в Києві, а у Львові?

Фірму його життя…

Але зараз навіть вона його не тішила. І він знав чому.

Залишилася одна вкрай важлива справа, яку він ніяк не може завершити. Щось весь час йому заважає. І поки він не поставить у ній крапку – не бачити йому спокою.

Про любов він уже навіть і не мріяв.

…Крісло під його вагою заскрипіло. Було його особистим кріслом, широким, шкіряним, ніхто інший у це крісло сідати не смів. Широчезний дубовий стіл вміщав у своїх надрах купу важливого мотлоху, зверху стояв монітор з тридцятидюймовою діагоналлю, чорна клавіатура зручно підлаштовувалася під його долоні, зі скрипом витримуючи його натиск і намагаючись час від часу пропускати букви і розділові знаки, щоб зайвий раз його подратувати.

Системний блок губився десь унизу, так само як багатогніздовий перехідник із запобіжником та лазерний кольоровий принтер фірми «Кенон». Пляшка «Боржомі», ручка Паркер із золотим пером у масивному тримачі, записник з тисненою золотом назвою й логотипом його фірми і перекидний календар – цього року з лікарськими травами – завжди були напохваті, точно на своїх місцях. Фото дружини з дітьми у кришталевій рамці з вкрапленнями срібла дивилося на нього скоса з правого боку столу.