Читать «Терези» онлайн - страница 21

Заплющила очі. У роті – гіркий присмак. Витягла руку з-під ковдри і провела нею по язику, намагаючись стерти з нього гіркоту.

Хімічно мало активний, кристалічна гратка кубічна гранецентрована…

Хвиля нудоти раптово піднялася зі шлунку, і дівчину скрутило. Перед очима попливло. Блювати не було чим.

Свинець – найм’якший і найслабший з використовуваних металів. Як вона зараз…

Олеся спробувала зрозуміти, чому їй так зле, але одразу дала собі спокій.

У голові, як і в м’язах, заліг свинець. Суцільним сірим шаром, вкритим плівкою окису.

Розділ другий

Понеділок, 9 червня, 01:30

Отак живеш собі, живеш, бовтаєшся у сірих буднях, пробуєш сплести докупи нитки, які весь час рвуться, сидиш із телефоном у руці в тупому очікуванні, що про тебе ось-ось згадають, і врешті не витримуєш і сама набираєш клятий номер, бо вже не маєш сили сидіти з телефоном у руці в тупому очікуванні, що про тебе ось-ось згадають і… це можна було б продовжувати до нескінченності.

1

Батьки переглянулися.

Олеся бачила їх чітко, виразно, хоча хвилину тому перед очима ще плавав туман. Холодний, гірський…

Ти що, проспала весь день?!

Вона пробує заперечити, але за вікном справді сутінки, і в голові сутінки, і тіло хтось тягне донизу, до землі.

Отже, зараз – понеділок, дев’яте червня, вечір…

Ти чула, що ми тобі сьогодні зранку казали? Нам здалося, що ти була п’яна…

Вона п’яна. Була. Мабуть. Одне добре: не цілу вічність, а лише один день проспала, продрімала, промарила.

Ти на роботу не ходила? А до тітки Тамари чому не зайшла? Як можна, він же тобі був не останньою людиною, а ти така байдужа…

Вона байдужа. І її байдужість безмежна. Тече собі замість крові венами та артеріями.

А завтра ти збираєшся йти на роботу? Чи хочеш, щоб тебе звільнили?

Робота. Олеся закашлюється. Тато біжить на кухню по чай. Мама дивиться заплаканими очима.

Як ти можеш спати, ти ж чула, що сталося… ой, горе яке! Що ж тепер буде, ох, що буде?!

Вона все чула. Десь у проміжках між сном та небуттям приходили батьки. Пам’ятає їх прихід смутно, крізь завісу туману. Отого, що з гір.

Але. Вона. Чула.

Ти не слухай маму, вона ніяк не може оговтатися… Лежи, якщо тобі так легше, все одно нічого не зміниш…

Тато завжди її балував. Дав їй чаю. Погладив по голові.

Але це не допомогло.

З урвища тягнуло холодом. Таким, що зацокотіли зуби об край горнятка.

2

В офіс довелося підніматися на другий поверх металевими крутими сходами, привареними до будівлі, що примикала до прохідної, ззовні. За скляними дверима мало початися нове життя.

Новенького помічника менеджера на гурті зустріли прихильно. Дівчата зацікавлено позирали в його бік, а хлопці зібралися довкола одного зі столів і махали до нього руками, мовляв, іди до нас, що ти там робиш…

Керівник гуртового відділу піднявся йому назустріч і радісно потиснув руку.

Колектив був молодий, і за інших умов це порадувало б Максима. Але не зараз.

Великий просторий офіс вміщав із десяток круглих столів, розділених низькими перегородками на чотири секції. Кожну секцію займав менеджер із компом і стаціонарним телефоном – основною зброєю гуртовика.