Читать «Терези» онлайн - страница 20

– Ви… ви директор? Ви б-бачили мого сина… покажіть мені, де… де він лежав, коли це сталося… Максиме?! Ти… ти теж тут працюєш… ти теж бачив?..

– Ні, Тамаро Василівно, – він обняв її, краєм ока помітивши, як механізм, котрий щойно гудів, переміщався, грюкав, скреготів, пікав і клацав, раптом затих, завмер, зупинився. Мов терези, які досягли рівноваги, в очікуванні, що на них покладуть цього разу: страх чи любов. Звідки ти це знав, Лешеку? – Я ще вчуся.

Раптом жінка відштовхнула його. Повні сліз очі глянули на директора фірми.

– Це все через вас! Це вам ми довіряємо своїх дітей, щоб ви ними опікувались, а ви… ви дозволяєте їм отак… дозволяєте, щоб вони…

…Холодильне приміщення було схоже на велику комірчину. Олексій повісився на бинті, прив’язавши його до верхньої перекладини стелажа з вакцинами. Усередині було так холодно, що невдовзі всі почали тремтіти. Надворі мама Олексія знепритомніла. Директор викликав «швидку»…

– Я готовий на все.

– Що?

– Ви питали, на що я готовий заради цієї роботи?

– Думаєш щось рознюхати?

– Думаю.

– Тоді укладемо угоду…

Коли Максим покінчив із формальностями, отримавши від юристів список необхідних документів, а від новоспеченого шефа – попередні інструкції, коли вийшов нарешті з директорського кабінету, пройшов повз секретарку – класична білявка, хто б сумнівався, – спустився масивними під рожевий мармур сходами, перетнув хол зі шкіряним диванчиком і скляним столиком, а потім перетнув двір і вийшов за прохідну, була вже третя година. П’ять годин, а відчуття, що п’ять днів.

Директор «Конвалії» брав його на посаду помічника менеджера гуртового відділу з перспективою кар’єрного зростання і можливістю суміщати роботу з інтернатурою за однієї умови: щовечора власноруч скидати на директорську скриньку листи з детальним описом діалогів, подій, вражень, розмов і чуток на його фірмі.

Максима Гнатишина, нормального, впевненого в собі чувака, взяли і завербували. На посаду стукача.

Але то було не найстрашніше.

Максим знайшов біля кафе кавовий автомат і вкинув у його пащу монети. Серце гупало в грудину. Паличок для помішування цукру, як завше, не було.

Найстрашнішим було те, що в останню їхню зустріч з Лешеком рік тому вони страшенно посварилися й відтоді так і не знайшли способу зустрітися і помиритися. Шальки терезів його друга завмерли на півдорозі. Невчасно і назавжди.

7

Сонце більше не сліпило. Червневий день заховався за хмари. На годиннику світилися червоні плями, які мало нагадували цифри, і сфокусуватися на них не вдавалося ніяк.

Олеся облизнула пошерхлі губи. Ворухнула ногами і руками, що мовби налилися свинцем.

Плюмбум. Вісімдесят другий елемент Менделєєвої таблиці…

Відчула, що змерзла. Тільки тепер помітила, що не має на собі нічого з одягу. Натягла на себе поверх ковдри ще й покривало. Від цього руху остаточно знесилилась.

Важкий, м’який, ковкий сірий метал, на повітрі покривається плівкою окису…