Читать «Терези» онлайн - страница 126

Та клята ніч проти понеділка обіцяла стати переломною. Ми вбивали обох зайців у прямому розумінні цього слова, виводячи з гри і Лешека, і Олесю. Тільки чомусь виграли вони, а не ми. Чому?

Усе, що ми збудували, пішло коту під хвіст. А ми вважали, що продумали все до дрібниць. Точніше, так вважала вона, і то була її ідея вбити двох зайців. Так, моя люба Марто? Так от, я ситий по горло твоїми ідеями.

Взяти її із собою? Та ніколи!

Бляха, вони навіть генделик цей назвали її іменем!..

***

Та клята ніч проти понеділка мала стати переломною…

Згадуючи останні події, я все думаю, де я припустилася помилки? Коли зв’язалася з тією дурною Анжелкою, яка не знайшла нічого кращого, як підкинути краватку під ліжко моїй суперниці? Чи коли поклалась на снодійне замість того, щоб прихопити щось дієвіше?

Але ж я не йшла нікого вбивати. Я просто збиралася розвідати, що вони з Лешеком встигли нарити про нас і наш бізнес.

Олеся, як завжди, перебувала у депресивному стані й остаточно мене роздратувала. А коли я побачила Максову автівку під її вікнами, то більше не вагалася.

Домішати їй у випивку таблеток було раз плюнути. Таблеток було лише дев’ять, але, як на мене, то була достатня доза, щоб викреслити суперницю з мого життя назавжди. Гіпноген прописав їй мій знайомий ласий до бабла лікар. Вони мали тримати її у сонному царстві вдень і вночі. Олеся поплакалася мені в жилетку, все слухняно випила і пішла спати. Батьки були в селі, як вона з того стану видрапалася, не уявляю. Живуча, блін…

Коли я розповіла Вітьку про те, що зробила і що збираюся ще зробити, щоб нарешті позбутися наших ненависних «друзів», він так злякався, що дременув геть, забувши в мене свою краватку. Я навіть подумала, що він відмовиться від співпраці з нами, але де там, жадібність перемогла!

Боягуз! Усе в нашому тандемі робила я, він тільки пожинав плоди моєї праці!

Навіть домовлятися з Володею, щоб той поцупив у п’яного вдрабадан Макса мобільний з прохідної, мусила я.

Мала ж я знати, чи вони часом не спілкуються таємно від мене! Цілий рік вони моїми стараннями трималися далеко одне від одного, я навіть почала сподіватися, що він повернеться до мене, я зробила все для цього, але Макс навіть у сонному стані не скористався ситуацією і відштовхнув мене, наче я була списаним товаром, що підлягав утилізації.

Хто ж знав, що тонка нитка між ними виявиться такою міцною і витримає випробування не тільки відстанню, а й часом?

А моя люба подруга замість того, щоб повернутися на роботу, де ми збиралися повісити на неї всіх собак, усі сфальшовані нами документи, упала в ще більшу сплячку і ніяк не хотіла прокидатись.

Виходить, вони просто обвели нас довкола пальця! Так, наче наперед змовилися. Так, наче ту їхню нитку і справді неможливо розірвати…

Лешек саме був на зміні, коли я йому зателефонувала.. Ідея цього дзвінка спала мені випадково, то був наче пробний камінь, щоб виявити слабкі місця цього борця за справедливість. Аж раптом мій телефонний дзвінок зробив те, чого ми ніяк не очікували: він усунув головного ворога і наш шлях знову став вільним. Мав би стати…