Читать «Справа Сивого» онлайн - страница 124

— Хто розпускає чутки про голод? — удесяте повторював Шпакуватий.

— Ніхто, — кивала жінка.

— А звідки ж ви про це чули?

— Так люди ж.

— Що люди? — Клим починав сердитися, а це не віщувало нічого доброго.

Коли його вперше залучили до такої от профілактичної бесіди, він намагався ретельно виконувати настанови начальника слідчого відділу: бути спокійним, демонструвати прихильність до співрозмовника та бажання разом із ним дізнатися правду. Тепер же, набравшись досвіду розмов із базарними торговками та шевцями, які були головними каналами розповсюдження чуток, він уже найменше хотів дізнатися правду, а найбільше — вдарити по цій голові, та так сильно, щоб звідти нарешті почулося щось зв’язне.

— В Радянській Україні не може бути голоду! — майже крикнув Клим, і жінка перелякано закивала. — А всі, хто розповсюджує такі плітки, діють за намовленням агентів капіталізму!

— Агентів капіталізму, — повторила жінка, але в очах її читався лишень тваринний страх, тож розраховувати на розуміння не доводилося.

Це повторювалося раз у раз. На базарі ловили чергову партію мішечників, які разом із дефіцитним збіжжям переносили брехні про голод, і всіх молодих слідчих, а особливо практикантів, залучали до роботи з цим контингентом. А що з ними говорити — торох об стіну горох, — однак на кожну розмову дається півгодини, і спробуй відпустити раніше, одразу начальство скаже, що баглаї побиваєш.

Проте цього разу Климові пощастило — не встиг він і трьох разів пройти по колу «хто — ніхто — агенти капіталізму», як до дверей зазирнув черговий:

— Шпакуватий! Товариш Краукліс викликає!

— Єсть, — із полегшенням видихнув Клим і суворим голосом наказав жінці: — Іди, але дивися. Іще раз! — і тицьнув під носа кулак.

Товариш Краукліс сидів у кабінеті, і стіл його огортала звична хмара цигаркового диму.

— Шпакуватий? Заходь, — махнув він рукою.

Клим наблизився до столу і завмер, побоюючись навіть голосно дихати. А начальник відділу ДПУ продовжував переглядати папери, немовби навмисне вичікуючи, щоб у підлеглого затрусилися жижки. Врешті-решт він підняв голову:

— Чого стовбичиш? Сідай.

Клим обережно відсунув стільця і присів на краєчок.

— Значить, так, Шпакуватий, рапорт твій про академіка я читав, справу дивився. Думаю, треба давати їй хід.

При цих словах Шпакуватий відчув, як серце його закалатало від збудження. До щік одразу прилила кров, виказуючи захват, що охопив душу.

— Я... — кивнув він, не знайшовши потрібних слів. — Я...

Товариш Краукліс подивився на нього скептично:

— Тим більше, що політична ситуація змінилася. Ти чув про Скрипника?

— Ні, — обережно зізнався Клим.

— Народний комісар освіти Скрипник був визнаний винним у неуспіхах колективізації та індустріалізації і застрелився. А що це значить?

— Що? — луною повторив Клим.