Читать «Блокбастер» онлайн - страница 76

Відвідувачі засміялися, а Церо махнув рукою.

– Наточи й нам по подвійній.

Ми мовчки чекали за столом, поки принесуть замовлення. Я був виснажений. Насилу підніс чарку до рота.

– Швиденько пиймо – і в школу. Я хочу трохи поспати.

– Скажи-но… – почав Церо й відпив трохи ракії. – Що ти зробив у лісі?

Я відчув, як спаленіли мої щоки. Я саме тягнувся по чарку, коли на мене обвалилося це запитання.

– Церо, ти найменше за всіх маєш право про це питати.

– Чого б це я не мав права спитати?

– Бо ти сам сказав: я єдиний повинен вирішувати, що робити.

– І це дає тобі право не відповідати?

– Точно. Що я там зробив, залишиться між мною і Безіменним.

– А коли це Борна знову став Безіменним? – уставив Черкез.

– Черкезе, не лізь.

Я навіть не глянув на нього.

– Церо, ти спокійно міг зробити все, що хотів. Але залишив вирішувати мені.

– Якщо вже ти без заперечень послухав мене тоді, то зроби те саме й зараз. Як ти вчинив з Борною? – наполягав Церо.

– Не твоє діло. Ти казав, що тільки я маю вирішувати, а з’ясовується, що ти просто боягуз, який не міг сам зважитися щось зробити.

– Йдеться не про його долю, а про вашу. І притримай язика, малий. Я поки що твій командир! – просичав Церо, не підвищуючи голосу, щоб не привертати уваги відвідувачів.

– Септик правильно сказав. Легко бути таким командиром. Де жарко, там тебе немає. Позагадував роботу, та й валандаєшся по селах. Якщо ти бачиш, що нас мало, то чого з нами не ходиш на чати?

– Де це ти бачив, щоб командир ходив на чати? – вибухнув Церо.

– А де півсотні людей тримає на собі тридцять кілометрів фронту?

Розуміючи, що ситуація ускладнюється, люди почали виходити з кафе.

– Борна знає наші плани, – не вгавав Церо. – Знає позиції всіх наших підрозділів. Якщо ти його відпустив, це означає, що протягом двох днів ми можемо очікувати десант у нашому районі. Від тебе залежить ситуація на цій ділянці фронту. А знаєш, що це значить? Це значить, дурню, що я маю про це знати!

– Це значить і ще дещо, – додав Черкез. – Якщо хтось отримає перевагу на цій ділянці, це може повністю змінити підсумки війни.

Я розреготався.

– Тобто від мене залежить результат війни?

– Якого чорта ти регочеш? – підскочив Церо й схопив мене за комір.

– Який же дурень віддав на мій розсуд підсумок війни?

Черкез встав і заходився відривати від мене руки Церовця.

– Хлопці, ми всі трохи перенервувалися. Сядьмо і заспокоймося.

Ми понадпивали зі своїх чарок. Церо важко дихав і витирав піт з чола.

– Гаразд, це я перегнув. Але зрозумій: свідок його впізнав. Ти сам винен, що так прив’язався до нього.

– Церо, брате, навіть якщо він і їхній…

– Та він і є їхній, тумане ти твердолобий!

Ми дивилися один на одного й намагалися зрозуміти. У Церовцевих очах я бачив співчуття. Безумовно, він розумів мій стан. Певен, що командир не хотів би бути на моєму місці. І я його розумів, але егоїзм не дозволяв мені визнати, що він має рацію. Але чесність – єдине, що я ще міг комусь дати. Усе інше – дружбу, любов, віру – я вже розтратив. І я вирішив розірвати останню нитку, на якій ще трималася пам’ять про дружбу з Борною.