Читать «Позивний Бандерас» онлайн - страница 5

– Це щось націоналістичне?

– Ні. Антоніо Бандерас – голлівудський актор,– пояснив я.– Так мене колись дівчина прозвала за запальну вдачу… Ще у Веселому… В іншому житті.

– Бандерас так Бандерас,– підсумував генерал-майор.– Приєднаєтеся до своєї групи в Острі. Документи та спорядження отримаєте на місці. Виконуйте!

Я підвівся і попрямував до дверей.

– І ще одне,– зупинив мене Яременко.– Ходок потрібен нам живим. Так що контролюйте свою запальну вдачу, Бандерасе.

– Плюс,– спокійно відповів я та вийшов із кабінету.

Сержант Андрій Башков – позивний «Індіанець»

Я кермував із четвертої години ночі, тому трохи стомився. Перед тим машину вів сам Бандерас, який наказав усім відпочивати. Зараз капітан сам уже трохи відпочив і сидів поруч, задумливо вдивляючись у краєвиди. Судячи з напруженого обличчя Бандераса та закритої пози, думки у нього були дуже важкі. Цікаво, про що він думає? І що він узагалі за людина? Поживемо – побачимо!

До АТО я працював звичайним барменом у київському рок-пабі. Там я навчився безпомилково читати по обличчях відвідувачів їхні невдоволення та бажання. Вивчати людей, більше слухати, ніж говорити – завжди було моєю усталеною нормою поведінки. Саме тому друзі і прозвали мене мовчазним та уважним Індіанцем. А ще тому, що я нерідко полюбляю палити люльку з веселою «травичкою». Так прізвисько Індіанець до мене і пристало, а вже в АТО стало моїм позивним.

Позаду реготали Мореман і Говерла, які проспали всю ніч, а щойно попрокидалися, одразу почали грати у «морський бій».

– Д-7! – із азартом угадував Говерла.

– Мимо! – радів Мореман.– Б-1!

– Потопив,– сумно констатував Говерла.– Г-5!

– Знову мимо! – втішався Мореман.

– Не може бути! Покажи! – наполягав Говерла.

– Але тоді ти програв! – попередив Мореман.

– Або ти, бо дуриш мене! Показуй!

Мореман відкрив свого аркуша.

– А що це за додаткова смужка? – обурився Говерла.

– Ти що – мови не знаєш? – знущався Мореман.– Це Г, а це – тверда «Ґ»!

– Я так і знав, що дуриш! – образився Говерла.

– Це, Говерло, називається військовою хитрістю українського флоту!

– Тобто, як?

– А так, що флот у нас є, але ніхто не знає де! – пояснив Мореман.– Учись, Говерло, і залишайся непереможним!

Від реготу Моремана обличчя Бандераса скривилося.

«Здається, командир незадоволений групою,– одразу збагнув я.– Але грати у мовчанку та приховувати злість – не на користь спільній справі».

– Давно не були вдома, командире? – наважився запитати я.

– Дев’ятнадцять років,– стримано відповів Бандерас.

Я відразу зрозумів, що важкі думки командира були саме про повернення в рідне село. Дев’ятнадцять років – це не жарт. Щось у нього тут сталося. Але з виразу обличчя Бандераса я помітив, що розпитувати не варто. Тож перейшов одразу до справи.

– У нас, у розвідників є таке правило, якщо когось щось хвилює, то це треба неодмінно обговорити…– почав я здалеку.

– І що ж тебе хвилює, Індіанцю? – нарешті глянув на мене Бандерас.

– Я бачу, наше товариство вам не дуже подобається. Можна запитати, чому?

Мореман і Говерла аж затихли, прислухаючись до нашої розмови.