Читать «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84» онлайн - страница 66

Ван-Гульд тужливо подивився на його сп’яніле обличчя і вкотре вже подумки почав проклинати своїх компаньйонів, які порадили йому зафрахтувати — подумати тільки, на цілих три рейси! — судно капітана Ван-Страатена. Він із задоволенням проклинав би їх уголос, але кулаки капітана Ван-Страатена були схожі на гарматні ядра. А рухались вони значно швидше, ніж мозок. Так, у всякому разі, думав Ван-Гульд і, можливо, небезпідставно.

— Не було ще такого, щоб я когось підвів, — похмуро прогув Ван-Страатен у порожній кухоль. — Якщо я сказав, що товар буде доставлено в строк, значить, буде.

— Але, капітане, — ледве стримуючись, мовив Ван-Гульд, — ви повинні були знятися з якоря минулої середи. Сьогодні вже понеділок… — він скоса подивився на годинник, який висів над стойкою. — Ні, сьогодні вже вівторок.

Ван-Страатен насилу розплющив опухлі повіки:

— Ну й що?

— Як — ну й що?! — Не витримав і закричав Ван-Гульд. — Те, що ви, старий п’янюго, шостий день сидите безвилазно в “Зеленому Якобі” і жлуктите пиво!

Звук, який слідом за цим видав Ван-Страатен, був більше схожий на ревіння білуги. На щастя для Ван-Гульда гострота зору Ван-Страатена була неабияк притуплена пивом та ромом. Порожня пляшка пролетіла за півдюйма від його голови і з оглушливим брязкотом розбилась об стіну. Заминка дала змогу відчайдушному негоціантові схопитися на ноги, а заодно й перекинути важкий дубовий стіл. Але далеко втекти йому не вдалося. Ван-Страатен схопив його за комір і затряс.

— Це я — старий п’янюга?! — ревнув він. — А ти знаєш, пацюк сухопутний, що я зараз з тобою зроблю?

Побачивши поруч налиту кров’ю фізіономію капітана, Ван-Гульд зрозумів, що пропав. Але гордість і цього разу не дозволила йому промовчати.

— А… хто… ж… ви… — прохарчав він напівздушеним голосом. — Ви… стара… пивна… бочка…

Ці слова мали стати його останніми словами. І стали б, якби високому матросові, що сидів за сусіднім столиком, не набрид галас Ван-Страатена. Матрос не кваплячись піднявся і з силою поставив важкий череп’яний кухоль на вогняно-руду чуприну капітана.

Ван-Страатен одразу випустив із рук кволого негоціанта, слухняно і швидко випростався на брудній підлозі, заплющивши очі. Ван-Гульд, який щойно безпорадно дриґав ногами за півфута від підлоги, впав поруч із капітаном.

Матрос скоса глянув на нього і хлюпнув в обличчя пивом. Ван-Гульд опритомнів.

— Ви повинні примусити його, — ліниво сказав матрос. — Я тут краєм вуха чув вашу розмову. Тепер, щоб встигнути вчасно, йому доведеться обходити мис Горн, а там не сьогодні-завтра почнуться шторми, так що плакали ваші гроші. Мис Горн… — він не договорив.