Читать «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84» онлайн - страница 64

З криками й погрозами військо рушило на приступ. Знаючи від Люція Антонія слабкі місця в обороні й скориставшись тим, що вартові відзначали свято Артеміди, римляни швидко захопили місто.

Клавдій Марцелл у супроводі охорони рушив до будинку знаменитого вченого — на Архімеда натрапили вояки з Аврелієвого легіону. Вони розповіли, що слідів якихось дивовижних машин у домі сіракузця немає. Тільки в печі помітили погнуте залізяччя і бронзу. Вислухавши не зовсім втішну звістку, Клавдій наказав своїм лікторам-охоронцям одвести його до Архімедової господи.

…До світлиці найдостойнішого з достойних жителів поверженого міста ввійшов ватажок римського війська. Зупинився, роззирнувся. Посеред світлиці кілька легіонерів грали в кості. Поруч два десятники ласували смажениною, почуваючи себе в чужому домі як господарі. Захопившись їжею та грою, вони не помітили, як до господи завітав полководець. За таку непоштивість Клавдій наказав охоронцям усіх шістьох негідників належно покарати.

Залишившись із старим віч-на-віч, погордливо мовив:

— Сіракузи впали, Архімеде.

— Ти прийшов повідомити мене про це? — вчений насмішкувато глянув на полководця.

Той удав, що не помітив глузливого погляду.

— Послухай, Архімеде, будьмо відверті. Сіракузам уже ніщо не допоможе. Навіть твій останній винахід. Горе переможеним!

— Так. Горе переможеним, — сумна посмішка знову торкнулася уст ученого. — Горе чоловікам, жінкам, дітям — усім, хто не римлянин.

— Що вдієш, — мовив Клавдій, — війна — не забавка для дітей.

— Облиш, Марцелл. Невже ти гадаєш, що я, чого доброго, відкрию у тобі невизнаного філософа чи покровителя наук? Ти ж не для цього завітав до мене?

— Так, мене цікавить твій останній винахід, Архімеде. Казали, що з його допомогою можна заволодіти світом. — Марцелл уважно подивився на співбесідника.

Вчений голосно засміявся.

— Заволодіти світом?! Ручаюся, що цю нісенітницю тобі наплів Люцій Антоній — мій колишній учень, який зрадив рідне місто. Запам’ятай, — голос елліна став суворим, — світом ще ніхто не володів і ніколи не володітиме. Це протиприродно. Що стосується моєї машини, то вона, можливо, допомогла б вистояти сіракузцям проти численних ворогів. Хто знає. Я віддав наказ знищити сонячну колісницю.

— Мені вже доповіли про це, — Клавдій помітно нервував. — Цікаво, з яких міркувань ти взявся за цю справу?

— Це було конче потрібно моєму місту.

— У Римі тобі було б спокійніше, — Марцелл хотів непомітно перейти до конкретної розмови — запропонувати Архімедові працювати тільки на нього.

— У Римі вміють цінувати уми, — в словах ученого почулося відверте глузування.

— Я бачу, ти не хочеш стати на бік наймогутнішої держави світу? — спаленів Марцелл.

— Тебе здивували мої слова. Я знаю, що йти проти Риму — означає смерть.

— Це стосується не всіх, — вкрадливо мовив полководець.

Він уже трохи охолов.

— Це не стосується тільки тих, хто дуже потрібен вам. Поки що мене оберігає мій винахід. Проте знай, що Архімед— і як учений, і як громадянин Сіракуз — не відкуплятиметься від смерті. Бути нейтральним для Риму — все одно служити його славі й могутності. Але це суперечить моїм принципам. Та досить цих розмов. У мене є серйозніші справи.