Читать «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84» онлайн - страница 6
Рей Бредбері
Кирило паленів від обурення.
— Ви забули, мабуть, пане, що я росіянин і що моя Вітчизна в смертельній небезпеці!
У кімнаті стало так тихо, що чути було, як безнадійно штурмує віконне скло самотня муха.
— Раджу подумати, — нарешті порушив мовчанку гестапівець.
— Я вже подумав, — твердо відповів Кирило.
— Що ж, дивися, щоб не пожалкувати, — засичав гестапівець, натискуючи кнопку…
З тюрми “Френн” Радищева перевели до концтабору “Зонненберг” у Східній Прусії, де він і загинув 10 серпня 1944 року.
Кирило Радищев писав вірші. В тюрмі, певно, найяскравіше спалахнув його поетичний талант. На одному з побачень він сказав матері, що пише поему про Росію, поему, яка, на превеликий жаль, не дійшла до нас. Та все ж збереглося кілька віршів, і поміж них ось цей, наївний та щирий, як перше кохання:
Кирило не дожив до дня Перемоги над фашизмом, але його подвиг навіки ввійшов в історію французького руху Опору.
17 грудня 1949 року йому, згідно з наказом міністра збройних сил Франції, було присвоєно звання “Сержант руху Опору”.
В руках у мене документи сімейного архіву Радищевих. Один з них — постанова Президії Верховної Ради СРСР про нагородження Радищева Кирила Олександровича медаллю “За бойові заслуги”.
“За мужність і відвагу, проявлені в боротьбі проти гітлерівської Німеччини, нагородити медаллю “За бойові заслуги” Радищева Кирила Олександровича (посмертно)”.
На фотографії з посвідчення до медалі — типове російське обличчя, довірливий і сумний погляд широко відкритих очей. А під фотографією, де мав би бути особистий підпис власника посвідчення, — чисте місце. Особистого підпису Кирила Радищева там немає.
Володимир Кошута
ВОНА БУЛА РОСІЯНКОЮ
Уряд Бельгії нагородив її найвищими нагородами країни: Рицарським хрестом з пальмовою гілкою, Бойовим хрестом з пальмовою гілкою, медалями. Королева Бельгії Єлизавета назвала її бельгійською Жанною д’Арк, а вона була росіянкою — Марина Олександрівна Шафрова-Марутаєва. В грудях цієї простої російської жінки, що виросла на чужині, билося полум’яне серце патріота своєї Вітчизни — Росії.
Перед стратою вона писала матері: “Не плачте й не думайте про мене з сумом. Я дуже щаслива”. І дітям: “Дорогі мої хлопчики! Минуть роки, ви станете дорослими і, сподіваюсь, зрозумієте мене. Відчуваю, що це остання ніч, коли я ще з вами. Вранці мене стратять. Це останній лист до вас. Я не боюся смерті, і бог пошле мені сили прийняти її спокійно і гордо. Я виконала свій обов’язок перед Вітчизною, Бельгією, сім’єю і вами. Ніколи не забувайте, що у ваших жилах тече російська кров. З часом вона покличе вас на батьківщину ваших рідних, дідів І прадідів. Вклоніться ж низько Росії від мене, передайте, що я дуже любила її. Прощайте, діти мої. Любіть одне одного. Ваша мама”.