Читать «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84» онлайн - страница 5

Вибір упав на стрункого майора, біляву бестію з обличчям, збудженим від алкоголю та близькості жагучої брюнетки.

Кирило стискає в кишені руків’я пістолета і ледве стримується, щоб не розрядити обойму в самозакоханого арійця. Бо цього якраз не слід робити. Він стрілятиме у вестибюлі, біля дверей, через які в сум’ятті можна буде швидко втекти.

Сприятливий момент настав швидше, ніж друзі сподівалися. Лишивши партнерку за столиком, майор заспішив до виходу. Хлопці кинулись до дверей, а Кирило наздогнав майора. У вестибюлі він вистрілив у широку спину фашиста. Але сталося непередбачене. Майор, замість того, щоб упасти, повільно повертається всім тілом до Кирила. “Промазав? — б’ється спійманою пташкою думка. — Чи цьому ведмедеві мало однієї кулі? Добити гада! Добити!”

Кирило вдруге натискує на спусковий гачок, але пістолет цього разу мовчить.

— Тікай! — лунає від дверей розпачливе. — Тікай!

Проте Кирило стоїть мов укопаний. Майор, з перекошеним від люті обличчям, уже за кілька кроків. Кирило намагається викинути заклинений патрон з патронника.

— Тіка-а-ай!

Слух уловлює тупіт ніг друзів, голосні вигуки погоні. Кирило подав майору пістолет, сказав виклично й зухвало:

— Мосьє, це я у вас стріляв.

…Тюрма “Френн”. У ній фашисти тримали “особливо небезпечних злочинців” — антифашистів різних національностей.

Безконечні допити, катування…

— Зв’язки з підпіллям? Хто керівник групи? Прізвища! Адреси! Явки! З ким був у ресторані? — в затуманену пекельним болем свідомість час від часу проривається голос слідчого.

— Зв’язків з підпіллям і спільників не маю. За столом у ресторані сиділи випадкові люди…

Одного разу в кімнаті слідчого Кирила зустрів літній огрядний гестапівець. Запросив сісти, подав сигарету.

— Не курю, — відрізав Кирило і весь зібрався в кулак.

Гестапівець, пускаючи димові кільця, запитав:

— Ви нащадок Олександра Радищева?

Кирило, витримавши його свинцевий погляд, різко видихнув:

— Так.

— Цікаво, — пожвавішав гестапівець. — Дуже цікаво! — Він відкинувся на спинку крісла, заклав ногу за ногу. — Мені по службі доводилося зустрічатися з Рахманіновим, Шаляпіним, Альохіним, великим князем Кирилом, паном Мілюковим, генералом Денікіним. А ось нащадка Олександра, Радищева бачу вперше. Дуже цікаво. Правда?

Кирило нічого не відповів гестапівцю.

— Перш ніж іти на бесіду з вами, я переглянув матеріали про рід Радищевих.

“На бесіду, — відзначив про себе Кирило. — М’яко стеле, негідник!”

А гестапівець тим часом по-домашньому, неквапом узяв другу сигарету і, замислено пом’явши її між пальцями, прикурив від запальнички.

— І знаєте, що я вичитав у тих документах? — довірливо перехилився через стіл гестапівець. — Весь рід Радищевих-маєтні дворяни! Не стану перераховувати, хто з ваших далеких і близьких предків яке становище займав у Росії. Хочу лиш сказати, юначе, що ви вчинили неправильно, намагаючись убити німецького офіцера.

— Я вчинив так, як веліли мені моя честь і совість!

— Гадаю, вам, потомственому дворянину, честь і совість повинні б підказати інший шлях.

— Який?

— Слухайте, юначе, — гестапівець перейшов на менторський тон. — Вступайте в німецьку армію і йдіть на Схід, щоб повернути собі все те, що колись належало вашим предкам.