Читать «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84» онлайн - страница 25

Войнарович відкинув старого до шафи і побіг за хорунжим і Диманом, котрі вже знайшли на полицях знайомі металеві ящички. Вони швидко перенесли архіви до виходу, потім перекинули видовжені каністри з бензином на підлогу і стелажі. Диман витер сірника. Вогонь з сичанням розповсюдився по підвалу, з усіх боків повалив їдучий дим.

Бойовики, розібравши ящички, квапливо протиснулись у двері. Роман раптом вернувся в підвал і, закинувши собі на шию безживні руки архіваріуса, якого корчило від кашлю, потягнув його до виходу.

Страшна злива, здавалося, погрожувала змити в рів стару сукновальню.

На мішках закрутився Диман, підставив долоню під краплі, які капали з почорнілої стелі, подивився на малесеньке віконце, що стало сліпуче-білим від блискавки, перечекав оглушливий гуркіт грому.

— Добре.

На лаві, поклавши голову на скрині з архівами, дрімав Роман. На ряднині витягнувся на весь зріст Войнарович.

— Злива, кажу, добре, — знову, ні до кого не звертаючись, заговорив Диман.

Хорунжий знехотя відірвався від ящиків, провів долонями по обличчю, проганяючи сон.

— Пощастить — перейдемо фронт… — вголос мріяв Диман. — А там і Львів.

Ледь чутний у шумі зливи, пролунав далекий постріл, загавкали собаки. Диман потягся до пістолета.

— Ти не заперечуєш, якщо ми з Войнаровичем трохи прогуляємось? — спитав він Романа.

Хорунжий кивнув.

Войнарович скинув капелюха, яким було прикрите його лице, ліниво потягнувся, провернув барабан револьвера, енергійно скочив на ноги і, напнувши на голову брезент, вийшов слідом за Диманом. За стіною сукновальні почулися глухі вигуки і хода, що віддалялася.

Роман знуджено перевів погляд з каганця на казан, під яким іще тліло вугілля, пройшов до віконця, довго вдивлявся в суцільну дощову завісу, поки не осліпила блискавка… з досадою скривився і вернувся до лави, проте лишився стояти, впираючись руками в низеньку балку.

Злива з новою силою ринула на благенький дах, на балку пролився струмочок води. Роман подивився на стелю, пригнувся, щоб пройти під навислою колодою, і зачепив скриню. Вона впала на підлогу, від удару розкрилась, і кілька шкіряних папок із зображенням хреста випало зовні, гублячи аркуші.

Хорунжий поставив скриню на старе місце, склав папки, потім почав акуратно збирати папери. Раптом його погляд затримався на якомусь рядку… Він нахилився до каганця і ще раз прочитав:

“Про військовий, правовий та церковний устрій України по звільненню її побідоносними австрійськими військами…”

Роман нетерплячим рухом поправив каганець і прочитав далі:

“Кінцева мета полягає в тому, аби повніше навернути українські землі габсбурзькій монархії, поставивши на чолі України призначеного милістю імператора видатного полководця австрійського війська, котрий буде гетьманом українського народу…”

Юнак швидко знайшов підпис, прочитав:

“Андрій, митрополит”. Андрій, митрополит…

Звідкілясь, немов з іншого, нереального світу долетіли натхненні слова владики, котрими він напучував на святоюрському дворі січових стрільців:

“Благословляю вас, воїни! Іменем бога і пастиря душ во славу будучини України!”