Читать «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84» онлайн - страница 23

По кав’ярні прокотився глузливий гомін.

— Розумію, — з іронічним співчуттям сказав Беркут. — Давно без серйозного діла. Сам винен. У штрафниках ходиш.

Проводир бойовиків узяв келих, який подав йому Зенон, вигукнув:

— Будьмо!

— Гей!

— Будьмо!

— Гей, гей, гей! — горлали бойовики.

Беркут вихилив келих і жестом наказав Романові йти за ним.

— Прошу.

Зенон провів їх похмурим поглядом і вернувся за стойку бару.

У сусідній кімнаті, вмебльованій дуже просто, на стіні висів телефон, простінок між заґратованими вікнами займала карта, помережана різноколірними позначками і стрілами, біля дверей на полиці лежала гвинтівка. Це був штаб Беркута.

— Я поважаю ваші почуття, — спокійно говорив Беркут, запрошуючи Романа сісти на стілець біля письмового столу, — які не дозволили вам застрелити беззбройного ворога… та ще й на очах у дівчини.

Він зробив паузу, перевіряючи враження від своїх слів, і, певне, лишився задоволений: юнак спантеличено скинув вії, проте очі дивилися з надією.

— Більше того, — м’яко вів далі Беркут, — я прощаю вам. Ваша шляхетність…

Беркут зайшов за письмовий стіл, але й далі стояв.

— Проте якщо ви розпустите свої почуття зараз, у вирішальний момент нашої боротьби, — прощення не ждіть.

— Невже ми боремося за суспільство безжалісних?

— Звісно ж, ні. Але нині в нашій боротьбі, йой як мало інтелігентів, потрібних для створення нашої державності і культури!

Юнак сумнівався в щирості Беркутових слів, хоч зізнався в цьому він набагато пізніше, написавши в листі до Стефи:

“…Мені стало не по собі. Чи міг я поважати людину, яка вчинила підлість — хай і не власними руками? Ні, я вже не вірив Беркутові. Не вірив навіть, що він простив мені. Люди його вдачі не дарують тим; хто був свідком їхнього паскудства. Мабуть, скоїлося щось надзвичайне. І я не помилився…”

Беркут підсунув стілець і сів навпроти хорунжого.

— А поки що… з допомогою австрійської контррозвідки ми врешті дізналися, що криївку з особистими архівами його екселенції виказав священик: консисторія відхилила його прохання про одруження, і він помстився владиці. Я написав його екселенції про те, як ви, друже Роман, хотіли підірвати себе разом з козаками…

Проводир бойовиків розгорнув листа з особистою печаткою митрополита.

— І одержав наказ із Петрограда, куди владика переїхав з дозволу Корейського. Митрополит захоплений вашою жертовністю. Більше того, він просить переправити до Петрограда вас, Войнаровича і Димана.

З радісним подивом Роман відкинувся на спинку стільця, його обличчя пожвавішало.

— Так що, друже Роман, вам знову доведеться мати справу із святоюрськими архівами.

На тиху львівську вуличку виїхала машина з закритим верхом, загальмувала біля чоловіка, який очікував на тротуарі, і з приглушеним гуркотом набрала швидкість.

Бармен Зенон легко вів машину, обираючи безлюдні вулиці. Першим заговорив пасажир — Іван Варгун:

— Австріяки нікого не знайшли з того списку, який їм передав Беркут.

Зенон усміхнувся і, злякавши перехожих різким сигналом, запитав:

— Як там наші, Іване?