Читать «Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю» онлайн - страница 83

Арі Турунен

Савонарола став новим релігійним лідером Флоренції. Королем він обрав Ісуса Христа. У лютому 1497 р. Савонарола відрядив на вулиці міста великі загони своїх молодих прибічників, fanciulli, аби вони слідкували за дотриманням нового порядку й вилучали все, що могло довести людей до гріха і порочності. «Ми не отримали від Платона і Аристотеля нічого доброго, крім хіба що численних доказів, які можемо використати проти єретиків», — заявив Савонарола.

Діти доповідали про «беззаконня» владі. Вони почали збирати по домах Флоренції коштовні речі, одяг, твори мистецтва та книги, які складали на купу на центральній площі Флоренції. До речей порочних зачисляли не тільки «язичницькі» тексти, а й предмети розкоші: картини, дорогі меблі, дорогоцінності, старі рукописи, одяг із дорогих тканин, гральні карти та парфуми. Речі, конфісковані у містян, книжки та предмети мистецтва, було знищено 7 та 17 лютого 1497 р. на «багатті марнославства», надзвичайно великому багатті, організованому на головній площі Флоренції. Сандро Боттічеллі теж довелося вкинути у вогнище кілька своїх картин.

Терор Савонароли тривав лише рік. Відтак його стратили у 1498 р. До влади прийшов П’єро Содеріні, за часів якого до Флоренції повернулися демократичні методи правління. Разом із тим Содеріні кинув до в’язниці всіх прибічників Медічі. Його радником був Нікколо Макіавеллі, який уважається одним із найгеніальніших політичних мислителів у історії людства.

Коли іспанська армія разом із кардиналом Джованні де Медічі вторглася в 1512 р. до Флоренції, влада Содеріні добігла кінця і йому довелося тікати з міста. На престол знову повернулися Медічі, проте цього разу все було інакше. Флоренція вже не була вільною республікою, тут запанувала диктатура.

Занепад Флоренції та нетолерантність

На думку історика Крістофера Гібберта, після смерті Лоренцо ді Медічі Флоренція вже не була великою державою. Вона так і не спромоглася повернути собі життєздатність і творчу наснагу своєї золотої доби.

Джованні де Медічі, другий син Лоренцо ді Медічі, став папою Львом X. Місце правителя Флоренції посів племінник Джованні, Лоренцо. Правління стало авторитарним, Лоренцо був глухим до будь-яких зауважень. Показово, що саме йому присвятив свій трактат «Державець» Нікколо Макіавеллі, який потерпав від нового уряду, перебуваючи у вигнанні. Проте Лоренцо менш за все цікавили погляди Макіавеллі. Наради проводились у нього вдома, а його двір складався з молодих самозакоханих франтів.

Папа Лев X був не кращим за свого племінника. Він полюбляв улаштовувати розкішні бенкети у Ватикані. Зазвичай вечеря складалася з шістдесяти п’яти страв, подавали навіть павичеві язики. Солов’ї вилітали з пирогів, оголені діти підводилися з желе. Карлики та блазні супроводжували гостей. Своїм марнотратством Лев X поставив Ватикан на межу банкрутства. Він підтримував продаж індульгенцій для того, щоб фінансувати будівництво собору Святого Петра. Це роздратувало Мартіна Лютера. Папа у своїй буллі засудив Лютера, що зрештою призвело до заколоту та Реформації.