Читать «Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю» онлайн - страница 46

Розквіт Багдада тривав за часів десятилітнього правління аль-Махді, сина аль-Мансура. Місто приваблювало іммігрантів звідусіль: з Аравії, Персії, Афганістану та Іспанії. За часів аль-Махді життя в імперії було мирним і безпечним. Аль-Махді був суворим до тих мусульман, яких він уважав єретиками. Разом із тим він намагався звести мости у стосунках із шиїтами та бути толерантним до «народів Писання». Надзвичайним поворотним моментом було знайомство з несторіанами. Представники християнської секти несторіан були вигнані за межі Візантії як єретики. Анафему сектантам проголосили через те, що вони вважали Ісуса звичайною людиною. Несторіани, сирійські яковити та представники інших християнських сект втікали від жорсткої релігійної ортодоксії Константинополя.

Але халіф, шанувальник музики, поезії та вина, запросив несторіанського патріарха Тимофія до Багдада взяти участь у філософських дискусіях. Аль-Махді зацікавився Тимофієм, тому що той палко висловлювався на користь просвіти й добре розумівся на філософії Аристотеля. У Багдаді на Тимофія та решту несторіан чекала тепла зустріч. Близько 781 р. Тимофій (779—823) прибув до Багдада з древнього християнського центру Персії провінції Адіабени. Дискусія між аль-Махді та Тимофієм тривала два дні. Під час розмови у палаці халіф поводився з ним шанобливо і виявив неабияку обізнаність як у християнській, так і у магометанській теології. Дискусія привела до того, що прийняття мусульманської віри в халіфаті було визнано не обов’язковим. Також аль-Махді наказав обкладати «народи Писання» таким самим податком, як і мусульман.

Саме під час перебування Тимофія у Багдаді розпочався діалог між мусульманами та християнами. Несторіани були вдячні за довіру. Найбільшим внеском азійської церкви в історію думки людства було те, що вони довірили арабам для перекладу грецькі та латинські тексти. Прекрасними дарами були, зокрема, праці Аристотеля та Галена. Це сталося тоді, коли класичні джерела в Європі були вже майже забуті. Проте араби ретельно їх зберегли. Ці тексти було віднайдено в Європі лише за доби Ренесансу.

У Багдаді розуміли важливість нових інтелектуальних віянь. Багдадські Аббасиди керувалися висловом, вкладеним в уста пророка Мухаммеда: «Чорнило вченого святіше за кров мученика». Хто зна, належав цей вислів насправді Мухаммедові чи ні, але важливим було те, що за правління династії Аббасидів освіченість цінувалася настільки, що для її обґрунтування навіть шукали благословення пророка.

Ставлення до нових знань було зовсім не таким, як в тогочасній Європі. Араби користувалися революційним вимірювальним приладом — покращеною моделлю приладу греків Александрії, — який називали астролябією. Диск, що обертався, показував орбіти найважливіших зірок і Сонця. На зворотному боці диска була стрілка, за допомогою якої можна було вимірювати висоту небесних тіл над горизонтом. Відомо, що у 801 р. халіф Гарун аль-Рашид надіслав у подарунок Карлові Великому водяного годинника й астролябію. Утім, європейці не надто захоплювалися знаннями арабів. Ба більше, той, хто виявляв до них цікавість, ризикував бути звинуваченим у заняттях чорною магією та проголошеним єретиком.