Читать «Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю» онлайн - страница 44

Торговим караванам потрібне було якісне обслуговування, житло та склади. Завдяки розвиткові торгівлі будувалися нові гостьові будинки, де пропонували харчування та воду, складські приміщення та стайні. Зазвичай останні розміщувалися на першому поверсі, а кімнати — на другому. Гостьові будинки були розташовані на відстані одного дня їзди один від одного. Торгівлю також регулювали та контролювали. За регулювання торгівлі був відповідальним державний службовець мухтасиб, до обов’язків якого, крім торгівлі, належали також підтримка гідного рівня суспільної моралі та чистоти у місті. Регулювання ринку здебільшого схвалювали, тому що в іншому разі, за відсутності спільно домовлених правил та інструкцій, торгівля б утруднювалася, ба навіть узагалі не відбувалася б. Такі ефективні та добре випробувані практики цінували як правителі, так і купці. Тож важко навіть уявити, що біржовий крах на кшталт того, що стався у 2008 р., коли «сміттєві» облігації були неправдиво запаковані у високі кредитні рейтинги, міг би коли-небудь статися в імперії Аббасидів.

Чорнило вченого святіше за кров мученика

Династія Омейядів підтримувала лише меккську аристократію, і в цій замкненій системі найкращі посади були закріплені винятково за арабами. Аббасиди своєю чергою ніколи не заохочували кумівства й панібратства при владі. В їхньому уряді було чимало працівників із Персії, що привносили свій досвід керування Сасанідською державою. Хоча арабська й залишалася мовою уряду, Аббасиди виконали свою обіцянку щодо якнайкращого суспільства, яке мало задовольнити кожного. Вони започаткували правлячу еліту, представлену багатьма етнічними групами. Один із гарних прикладів цього становить рід Бармакидів, члени якого були нащадками буддистів з перського міста Балх. Багато хто з греків, християн, що розмовляли арамейською мовою, та зороастрійців дійсно прий­няли мусульманську віру не через примус, а задля просування кар’єрною драбиною.

Найобдарованіші вчені могли заробляти своєю працею чималі гроші та обіймати видатні посади. На думку спеціаліста з історії Близького Сходу Джонатана Лайонса, без такої послідовної підтримки науки доба правління Аббасидів не перетворилася б на вражаючий інтелектуальний рух.

Першим таке ефективне управління започаткував халіф аль-Мансура — послідовний керівник, що рано здобув владу. Аль-Мансур був високий, спокійний на вдачу правитель, що в старості фарбував своє сиве волосся шафраном. Він полюбляв сидіти на подвір’ї свого палацу і задумливо щось креслив тростиною на землі. При цьому Аль-Мансур був політичним генієм, який знав геть усе про своїх прибічників і потенціальних ворогів. За потреби він міг бути безжальним і холоднокровним. Він вислав у вигнання свого дядька Абд Аллаха і виніс вирок воєначальникові Абу Мусліму, після чого його було вбито прямо у шатрі аль-Мансура під час перемовин. Аль-Мансур звик до вельми скромних побутових умов і багато подорожував. Він не захоплювався розкішним життям. Нав’язливою ідеєю аль-Мансура було зробити Багдад найпрекраснішим містом у світі. Він утручався до найдрібніших деталей усіх будівничих проектів і був украй ретельним у фінансових питаннях — не найкращий роботодавець для будь-якого архітектора.