Читать «Битва королів» онлайн - страница 532

— Кабанюра Мандерлі побоявся вийти з Білої Гавані, а то б ми і його принесли,— крикнув Червоний Шолом.

«Я врятований»,— подумав Теон. Та чому на душі так порожньо? Це ж перемога, солодка перемога, визволення, за яке він молився. Він глянув на мейстра Лувіна. «Тільки подумати: я мало не здався й не погодився вбратися в чорне...»

— Відчиніть нашим друзям браму.

Можливо, сьогодні Теон спатиме, не боячись власних снів.

Страхфортські вояки перетнули рів і в’їхали у внутрішні ворота. Теон з Чорним Лореном і мейстром Лувіном спустився, щоб зустріти їх у дворі. Блідо-червоні прапорці майоріли на кінцях поодиноких списів, та здебільшого вояки тримали в руках бойові топори, великі мечі й розтрощені щити.

— Скільки ви людей втратили? — спитав Теон у Червоного Шолома, який злазив з коня.

— Двадцятеро чи тридцятеро.

Світло смолоскипа відбивалося від облупленої емалі в нього на заборолі. Шолом і латний комір імітували людську голову і плечі — закривавлені, з обідраною шкірою, з роззявленим у безмовному стражденному зойку ротом.

— Сер Родрик мав чисельну перевагу п’ять до одного. Поширена помилка. Коли старий дурень простягнув мені руку, я йому її по лікоть відтяв. А тоді показав йому своє обличчя,— чоловік обіруч зняв з голови шолом і сховав собі під лікоть.

— Смердюк! — збентежено вигукнув Теон. Звідки в слуги такі вишукані обладунки?

Чоловік зареготів.

— Той покидьок мертвий,— зробив він крок уперед.— А все дівчисько винне. Якби не забігло так далеко, його кінь не підвернув би ногу й ми мали б шанс утекти. Побачивши з гори вершників, я віддав йому свого коня. На той час я її вже попорав, і він квапився й собі на неї скочити, поки вона ще тепла. Довелося його відтягати й насильно запихати йому в руки свій одяг — телячі чоботи, оздоблений сріблом пояс, навіть мій соболиний плащ. «їдь у Стрлхфорт,— сказав я йому,— приведи допомогу. Бери мого коня, він прудкіший, і ось, вдягни каблучку, яку дав мені батько, щоб усі знали, що це тебе послав я». Він уже добре затямив, що мені зайвих питань ставити не можна. На той час як йому в спину влучила стріла, я вже вимастився в болото й одягнувся в його мотлох. Мене все одно могли повісити, та іншого виходу я не бачив,— він потер рота зворотом долоні.— А тепер, мій любий королевичу, ви обіцяли мені жінку, якщо я приведу дві сотні вояків. Що ж, я привів утричі більше, і не зелених хлопчаків і не селюків, а батькову залогу!

Теон дав слово. І зараз не міг відступитися. «Заплати йому тим тілом, а потім видно буде».

— Гараже,— гукнув він,— іди на псарню та приведи сюди Паллу для...

— Ремсі,— на пухкі вуста набігла посмішка, та безбарвні очі не усміхалися,— Ремсі Сноу, ось як називала мене моя жінка, поки я не відгриз їй пальці, та я надаю перевагу прізвищу Болтон,— його посмішка скисла.— То ти мені за службу пропонуєш дівку з псарні, отакої?

У голосі його майнуло щось таке, що Теону не сподобалося, та й не подобалося, як зневажливо поглядали на нього страхфортські вояки.

— Саме вона була обіцяна.

— Від неї собачим лайном тхне. А з мене вже смороду досить. Гадаю, натомість візьму собі ту дівку, що зараз гріє постіль тобі. Як там її кличуть? Кіра?