Читать «Тістечка з ягодами» онлайн - страница 90

— Я не пережив би втрати роботи. На щастя, мені це не загрожує.

— Ніхто не зазіхає на твоє місце?

— Та що ти. Мало кого зваблює перспектива баталій із братами Зефірина. А таких розбіяк у нашій околиці доста.

— Болек мені розповідав, що трапляються конфлікти.

— Певно що так, але я маю згідливу вдачу, — сказав він. — Інакше мене вже закатрупили б. Поза тим, не випадає брати на роботу когось нового, якщо я працюю за половину ставки.

— Тобі її врізали за валандання по коридорах?

— Ні, я сам відмовився. Навіщо мені стільки грошви, якщо я маю прижиттєву ренту. Якою завдячую безпосередньо своїм батькам.

Рантьє

Коли Рисьо, тоді ще Банан, перейшов до старшої групи дитсадка, його батьки дійшли важливого рішення: вони вирушають у Бескиди на пошуки кохання, спокою та сенсу життя. Будуть різьбити фігурки святих, медитувати, дивитись у зоряне небо і слухати послання від Бога (чи богів, хто його зна). А у хвилини фінансової скрути наймуться рубати дерева чи гратимуть по корчмах.

— А він? — показала мама на Рися, який бавився намистом із горобини.

— Зостанеться в дідуся з бабусею, — заявив її чоловік Толек, милуючись квітами, вишитими на своїх кльошах. — Таким чином я дам їм шанс виправити помилки, яких вони припустилися щодо мене.

— Ти такий добрий, — розчулилася дружина, і на обличчях обох розквітнув блаженний усміх.

Потім вони поїхали в Бескиди, а Рисьо разом із торбою вбогої одежини й улюбленою іграшкою, сплетеною зі шнурка від снопов’язалки, переїхав до своїх майже незнайомих дідуся з бабусею. Три роки опісля у бабусі трапився обширний інсульт. Серце дідуся не витримало розлуки і з розпачу, завчасу зупинилось якогось ранку, відсилаючи душу його власника високо, ген у хмари. Рисьо залишився сам. Наступні роки ним почергово опікувалися: батьки матері, старша сестра батька, ексцентрична сусідка з першого поверху, вчителі в початковій школі, продавчиня з кіоску, психолог із дитячої кімнати міліції, вихователька в дитячому будинку, звідки його з великими труднощами визволила перша дружина двоюрідного брата матері. Опікувалися ним і друзяки з гуртожитку, нарешті дружина. Тільки не батьки. Бо ті, приголомшені силою конопель і космічними враженнями, вже не пам’ятали, що зоставили десь на Землі шестирічного синочка. З кожним роком вони відлітали все далі й далі, проминаючи чергові галактики. Аж урешті добулися до місця призначення — Планети Щастя, Кохання й Миру. Півроку опісля до квартири тридцятирічного Рисека Грейпфрута подзвонив нотаріус і повідомив, що той одержав спадок по Толеку Бананові. Мішок трави cannabis rudealis разом зі спеціальною люлькою, а також сім тисяч гектарів бескидських облогів.

— Цікаво. Мені здається, що я вже десь чула це прізвище.

— По телебаченню. Був такий навчально-моралізаторський серіал «Ставлю на Толека Банана», — з усмішкою сказав Рисек. — Тільки що я на свого не поставив би і п’яти грошів. Тому і поміняв прізвище в період постюнацького бунту. Потім мені попустило, але прізвище залишилося.

— А що ти зробив із облогами?