Читать «Тістечка з ягодами» онлайн - страница 89

— З товстим шаром олії на кузові, — додала Маріолька.

— Грошовитого? — здивувалась я.

— Ну так, пані Ягодо. Солярій, конезавод. На дуреп із дискотеки це справляє враження. А на Івонну не справляло.

— Але начебто ті дурепи були вродливіші. А для такого Мацека тіло — це головне.

— Це він тобі сказав, що вони були гарніші? — не повірила Ядзя. — Доктор бачив його попередніх подружок, то нехай їх тобі опише.

— Бордова меліровка, бронзово-жовта шкіра, білі обтислі штанці. На губах лілова помада. На повіках перламутрові тіні аж до вух. На голові біла бейсболка. До цього усміх футболіста другої ліги.

Коротше кажучи, Мацек, переодягнений жінкою.

— Івонна на їхньому тлі виглядала як інопланетянка, — визнала Маріолька. — Нічого дивного, що хлопець злетів з котушок.

— Знаєте що? — озвалась Юлька. — Кожен задає собі питання: чому Мацек вибрав саме її, а не тих дуреп. А чому ніхто не запитає, що дівчина штибу Івонни знайшла в такому Мацекові?

Двадцять восьме

— Вона бачила в мені людину. І за це я її кохав. Може, навіть і далі кохаю.

— Тоді ти і справді стоїк. Я вже десять разів зателефонував би.

— А ви, докторе, чому не телефонуєте до тієї своєї таємничої жінки? Здається, ви на неї запали.

— Уже, мабуть, ні, — зізнався Болек. — Я попросив її про побачення, але вона твердо відповіла, що нічого з того не вийде. Ми можемо побалакати в мережі про творчість і сенс життя, але не більше. Жодних фоток, жодних зустрічей.

— Це вона так вас принаджує, — потішила його Ядзя. — Я свого чоловіка теж так зваблювала. Тільки що по телефону.

— Ти дуже розчарований? — запитала Юлька.

— Я думав, що переживу це важче. Але тепер бачу, що вона ніколи не давала мені жодної надії. Від самого початку розставила все по своїх місцях. От тільки я сподівався, що це жіноче кокетство. Ну що ж, нам залишаються вечірні балачки в мережі.

— А ти хоч знаєш її ім’я?

— Тільки «нік»: Таємнича Жінка. І знаєте що? Мабуть, мені і справді цього вистачить.

Двадцять дев’яте

Поверталася від Вільшини, задоволена, що покращила йому настрій, дозволивши обіграти себе в карти, коли мене перестрів Рисек. Тут-таки біля ліфта.

— Таке враження, що ти чигав на якусь зичливу душу, котра позбавить тебе від нудьги.

— Не на якусь, а саме на тебе. Я тужив.

— Ти кожній жінці це говориш?

— Жодній, — він глянув мені просто у вічі і зразу змінив тему. — Можна запросити тебе до кабінету на шарлотку? Я сам її спік за рецептом Крисі.

— А що з нею? Вона переїхала?

— Майже два тижні тому, разом із нашим малим. Ніби на сусідню вулицю, але я все одно проплакав за ними три ночі, Ягідко.

— Часом краще втратити когось назавжди, ніж увесь час його зустрічати, знаючи, що це кінець.

— Кінець, Ягідко, був іще п’ять років тому, після останнього судового засідання. Але розумієш, я так прив’язуюся до людей. Що я кажу, до людей. До всього. Я мав хандру, коли закінчилася «Есмеральда». Добре, що Маріолька записала мені тридцять останніх серій.

— Я теж не люблю змін і розлук. Сама не знаю, як пережила перші дні відпустки.