Читать «Тістечка з ягодами» онлайн - страница 92
Ізабелла Сова
— І нехай Юліан мені не заважає. І ніхто інший теж, бо я буду змушений удатися до стетоскопа, — закінчив він.
Тож я і не заважаю, а надто тому, що мене щойно відвідав Маріуш. Усівся, подряпав свою бороду й повідомив, що це його останній візит.
— Я повертаюся до лимонів, пані Ягодо.
— Але чому?
— Бо Мартинка сказала, що або я знову буду вести свідоме життя, або вона повернеться до Геника, свого колишнього. Я не маю вибору.
— Маєте, тільки що треба…
— Пані Ягодо, ви поїдете за місяць, за два, як і той, як його там… Морквина. А я зостануся на кораблі. Може, і без лимонів, але й без близької людини.
— Таж Мартина вас шантажує, — рознервувалась я.
— Бо вона до мене не байдужа. І хоче бути зі мною. Я вже все обдумав і волію рутину непевності. Боюся, що траплю на щось іще гірше, приміром на таку собі Юлію. А тут я принаймні знаю, що Мартинка є справжньою жінкою.
— Половина населення земної кулі є справжніми жінками.
— Але вона має кілька інших принад. Наприклад, вона… передбачувана. Ну, і постійна. А людина, пані Ягідко, повинна мати в житті якийсь постійний пункт.
Друге
— А я поставив на самотнє життя й посилене качання, — зізнався мені Мацек під час ранкової прогулянки верхи. — Я бачив у «Айроні» нові вправи для сідниць. Кажу тобі, Ягодо, вони виглядають, як ребра батареї.
— Чому самотнє? Хіба ти не можеш знайти когось іншого?
Він зітхнув.
— Не так легко її забути. Крім того, де я знайду другу таку гадюку? В «качалці»?
— Може, на дискотеці? — запропонувала я.
— Я не люблю ні дискотек, ані нічних клубів. У таких клубах, Ягодо, кожен має іншого за повного недоумка. Мені шкода витрачати півночі на забаву серед п’ятисот пупців світу. Поза тим, я маю прикрий досвід, колись я провів один вечір у «нічнику».
Вечір у нічному клубі
Мацек одержав першу, тяжко зароблену тижневу платню і вирішив розважитися. Не якісь там дитячі бавлянки, а тільки стовідсоткова розрада для дорослих. Разом із друзяками він вибрався до нічного клубу «Едем», десь у Шльонську. Їх привітали порожні столики і три сумних Барбарелли у сріблястих костюмах.
— Чому тут так сумно? — поцікавився Мацек, для посилення ефекту бавлячись стосом двадцятизлотових купюр.
— Тому, що середина тижня, — відказала рудоволоса Барбарелла, найжвавіша з цілої трійці.
— Окрім того, це і справді дорогий клуб, — докинула білявка. — Тільки для знавців.
— Вам пощастило, бо саме сьогодні ми маємо промоційний вхід за ціною нуль злотих, — просвітила їх брюнетка.
— Може, познайомимося, — запропонував друзяка Мацека Вітек.
— Луїза, — брюнетка подала їм червонаву долоню різника, яка закінчувалася хижими гачками.
— Саманта. Анджела, — представилася решта дівчат.
— Вітек, Мацек і Анджей.
— Привітання позаду, то, може, перехилимо по келишку на честь прекрасних дам, — запалився Анджей.
— Ну, якщо ви наполягаєте… — Анджела невинно всміхнулась, опускаючи повіки, обважені срібними віями. — Але попереджаємо, що тут не дешево.
— Заклад налаштований на інтенсивну експлуатацію багатих клієнтів, — заявила білявка Саманта.
— І правильно. Так їм і треба, набундюченим гладунам у «бумерах», — зареготав Вітек. — Тож вип’ємо за ефективне доїння. Принеси нам, маленька, по парі гальб пивця.