Читать «Тістечка з ягодами» онлайн - страница 84
Ізабелла Сова
— То, може, пані в бежевому светрику покаже нам, як слід розмовляти на тему вибору програми. І пан із борідкою. Так, так, саме ви. Ви виглядаєте на вдале подружжя з великим стажем.
Ми вийшли на середину й розіграли зразкову розмову подружньої пари, котра кожного ранку випиває літр настоянки меліси й валер’яни. Завдяки цьому навіть під час найбільших драм може дотримувати відповідну кількість цукру в тонованому голосі.
— Чудово, як у пораднику, — похвалила нас викладачка.
І відтоді ми вже були зразковою парою. Через півроку Бартек запропонував зустрічатися після занять.
— Ми вже пройшли всі стадії домашніх суперечок. Завдяки цьому можемо відразу перейти до суті.
«Тобто до чого?» — хотіла запитати я, але, як завжди, прикусила язик. Про що тепер шкодую.
— І шість років пролетіло у змиг ока, — закінчила я свою розповідь.
— Ніщо не тягнеться так довго, як тимчасові стосунки, — підсумував Маріуш. — Тільки що часом придалося б задати собі питання: а чи не варто щось урешті змінити.
Двадцять перше
— Страшенно важко від когось піти, навіть якщо цей хтось аж ніяк не нагадує омріяну половинку.
— Тому я завжди повторюю, що краще взагалі не вступати в такі зв’язки, — озвалася Маріоля. — Людина зустрічається кілька разів на забаві і, хоч і відчуває, що це суцільна помилка, а вже починає планувати спільну зустріч Нового року. А в неділю чекає з бульйоном.
— Я також проти тимчасових зв’язків, — підтримав її Болек.
— Ви й надалі нікого не маєте, — зауважив Мацек.
— Бо я чекаю свого ідеалу. Чогось виняткового. Тим часом інші створили родини, керуючись правилом «перший-ліпший».
— А ти і далі чекаєш.
— Якщо я тепер здамся, Ягодо, то це буде так, наче б я перекреслив усі минулі роки.
— А ти волієш перекреслити майбутні?
— Ну ні, особливо тому що… я, здається, знайшов цей ідеал.
— Хто це? Як його звуть і що він робить? — засипали ми його питаннями.
— Я знаю тільки її таємничий псевдонім. Але відчуваю, що ми налаштовані на одну хвилю, що вона бачить світ так само, як і я.
Двадцять друге
— А хіба половинка обов’язково мусить бути нашим клоном? — дратувалася Малина. — «Вона ідеальна, бо думає так само, як я». Жахливо.
— Ми завжди шукаємо людей зі схожими поглядами.
— Але не з ідентичними! Адже не в цьому справа. Ми з Емеком часто мали інші погляди на різні речі. Але відчували, що це саме те. Принаймні я відчувала, бо він, напевно, вже втішився з дресирувальницею оленів.
— Не телефонує?
— Жодних контактів. Це, мабуть, кінець, — зойкнула вона, запихаючи до рота всі пальці нараз. Смоктання великого пальця за такої ситуації, вочевидь, не вистачало.
— Зовсім ні, ти мусиш зачекати, поки він повернеться з тієї стипендії.
— Я саме чекаю. Відмічаю дні, як Робінзон Крузо.