Читать «Тістечка з ягодами» онлайн - страница 79

— То ти їх перевертаєш?

— Тільки коли маю змогу.

— То це ти! — гукнув білявець із зовнішністю ельфа, який стояв перед нами у черзі. — Я зараз же впізнав понурий голос лектора фільмів про природу. А коли ти ще додав опис черепашок, я подумав: «Це ж зовсім так, як Вишня».

— Ми знайомі?

— Ти Болек, кузен Травки? — пересвідчився білявець. — Я Ірек, його сусіда.

— Ім’я асоціюється, голос теж, а обличчя анітрохи, — зізнався Болек, простягаючи йому руку.

— Бо коли ти приходив до Травки, я сидів під столом, — пояснив Ірек. — Інсталював.

— Уже згадав! Темні джинси й бежеві шкарпетки?

— Це саме я! — Ірек радісно потрусив Болекову руку. — Ти знаєш, скільки ми з Вишнею ламали собі голови, хто ж це висилає їй ті бабки?

— Ну то кінець великої таємниці.

— Але Вишня і втішиться, коли я їй розповім.

— А ти мусиш?

— Ну звісно. Це мені бабуся наворожила.

— Тоді і справді мусиш, — погодився Болек. — А що у Вишні?

— Власне, — згадав Ірек. — Найважливіше, брате, що вона помирилася зі своїм стареньким. Одразу після оголошення результатів. Тож ти не мусиш їй більше нічого висилати. І так величезне дякую від імені Вишні. Ти навіть не уявляєш, як їй допоміг. Вона тільки недавно зізналася, що була на краю розпачу. Збиралася перейти на воду з цукром та хліб зі смальцем. Тільки що не мала вже навіть на смалець. Ще раз дякуємо.

— Та чого вже там, — Болек легковажно махнув рукою. — Я і так не давав їй зі своїх.

— А з чиїх?

— Нехай тобі бабуся наворожить, — сказав Болек, кинув Ірекові свою асиметричну усмішку, і ми вийшли.

Швендяємо по торговельному пасажу, дивуючись пластмасовим чудасіям. Раптом мій погляд зачепився за знайоме обличчя.

— Болеку, заслони мене, — шепнула я. — Там стоїть Агата з рештою команди і…

— Та, що з купою?

Я кивнула, намагаючись закрити обличчя кучерями.

— Завертаймо, Болеку, я не хочу з ними зустрічатися. Не хочу слухати їхні вибачення й пояснення…

— Ягодо! Це справді ти? Я така рада! — заволала Агата. — А ми саме повертаємось із Аквапарку.

— Вгадай, скільки ми там висиділи? — озвалася Магда.

— Два дні?

— Я дуже хотіла б, але розумієш, тиск групи.

— А три години тобі замало? — здивувалася Госька, четверта мешканка нашого боксу. Разом із Магдою й Пачулею ми чотири роки ділили принтер, сканер, експерес для кави і запах свічок фен-шуй.

— Ми йдемо до бару підвищити рівень електролітів, долучаєтесь? — запропонувала Агата. — А до речі, ми ще не знайомі. Агата.

— Болек. Я багато про тебе чув.

— Ой, справді? — Усміх і ні тіні збентеження. — То що, посидите з нами?

Сидимо, цмулячи свіжовитиснутий ананасовий сік, і чекаємо Пачулю, котра саме віддає Далекосхідному Ритуалу своє волосся, ослаблене індійським меліруванням. Увесь ритуал складається з трьох Магічних Процедур (миття + Магічний рисовий концентрат + масаж Тао), триває п’ятнадцять хвилин і коштує стільки, що й Болеків заробіток за ніч чергування.

— Вона повинна була повернутися за сім хвилин, — зауважила Агата.