Читать «Тістечка з ягодами» онлайн - страница 77

— Для багатьох людей одне є передумовою другого, — втрутилась Юлька, накладаючи ополоником на тарілку щось таке, що в рецепті називалося «Вишукана тарта з червоними порічками».

— На жаль, — тягнула Аня, — люди думають, що емоції можна посортувати, як білизну в кошику: світлу сюди, темну геть. Делікатну вбік. Дуже брудну сховати глибоко на дні. Тому вони не годні зрозуміти, чому часом заздрість лежить біля симпатії, а подив обіч дражливості.

— А як це виглядає в тебе, Ягідко? Що саме ти відчуваєш до Бартека?

Гарне питання. Як і кожне, на котре нелегко знайти задовільну відповідь. Бо, як по правді, я так і не знаю, чи щось до нього відчуваю. Не маю проблем із сортуванням почуттів за принципом білизни, бо скидається на те, що мій кошик геть порожній.

Сімнадцяте

— Нехай хтось уранці пробіжиться зі мною по крамницях, — попросив Болек. — Я маю вихідні і мушу врешті вибратися на закупи.

— Мені теж згодилося б.

— Ну то спокушайся, Ягодо. Я навіть ладен накинути кілька кілометрів і приїхати з Кракова спеціально по тебе.

— Чому б і ні? — За нагоди я відвідала б своє гніздечко. Полила б кактус і заплатила б заборговані рахунки. — А куди ти хочеш піти?

— Стандартно. В торговельний пасаж, як це завжди роблять поляки в недільне пополудні.

— Прогулянки серед полиць?

— Ну власне. Я не маю часу на покупки, а мийка вже тиждень вимагає якоїсь рідини. Так само, як душовий піддон і плита. Принагідно пошукав би картони для малювання.

— А ти таки не покинув малювати, — зраділа Юлька.

— У вересні в мене відпустка на двох роботах, але поїхати нікуди не зможу, бо чергую в притулку. Поза тим, я ощаджу на зимові шини. На мене чекає нудне двотижневе сидіння в порожній «кавалерці». То принаймні щось побазграю.

— У «кавалерці», тобто лазничку ти маєш назовні? — запитала я.

— Тільки клозет, бо душову кабіну я виділив зі своїх двадцяти метрів, — гордовито повідомив він. — Якби не антресолі, ніде було б покласти спальний матрац, але принаймні все це моє. Тобто буде моїм за рік, коли я виплачу кредит. А тобі скільки лишилось, Ягодо?

— Навіть не нагадуй. Сім років. Вісімдесят чотири виплати.

— Пролетить.

— Мені взагалі-то не пече. Я буду тоді зарюмсаною сорокарічною баберею з розмащеним від сліз макіяжем. Затримати б той годинник хоча б на півроку.

— А я іноді вже хочу бути пенсіонером, — зізнався Болек. — Нарешті нічого не мусив би. Уставав би собі в полудень або на світанку.

— А я їв би найгірші свинства, — зізнався Мацек, людина, котра тричі на день вицмулює літр протеїнового паскудства. — Ну і смарувався би автозасмагою максимум раз на тиждень.

— А до мене нарешті перестали б ставитися, як до дивака.

— Ти не думала про операцію?

— Весь час думаю, вже кілька років. Навіть маю всі потрібні свідоцтва. Тільки от… — Юлька глитнула слину, — я жахливо боюсь операції. При самій лише думці, що мене хтось буде краяти, колоти, а потім зашивати, я зомліваю.

— Але ти ж медсестра. Мабуть, і не на таке надивилась у лікарні.