Читать «Тістечка з ягодами» онлайн - страница 76

— Хотіла побалакати. Запитати про настрій, бо ти ж не обзиваєшся…

— Усе гаразд. У мене багато роботи.

— Я чула, нібито ти їздиш у якійсь кареті.

У цьому вся Магда. Вона так і не виросла із мрій про принца в золотавих шатах, з яким проведе щасливе життя в торговельному пасажі.

— Це була карета швидкої допомоги, — спростувала я. — Це, щоправда, не реанімація, але ми мали кількох пацієнтів у важкому стані. Одна непритомна з інфарктом.

— О Господи! Я не хочу нічого знати про такі речі. Принаймні найближчі п’ятдесят років.

— Тоді змінимо тему. Що там у Бартека?

— Ти нічого не чула? — здивувалася вона. — Він не казав тобі, що їде школити нові юрмища орків? Уже завтра, на цілих п’ять тижнів.

— Ми дали свободу одне одному. Ніяких дзвінків, ніяких розмов і взаємних претензій.

— Ну-ну. Сподіваюся, ти якось тримаєшся.

— Я не маю часу журитися над минулим. А що в тебе?

— Вгадай, — почала вона свою улюблену гру, але не витримала. — Добре, скажу тобі. Ми вже тричі зустрічалися з Мареком. Супер, правда? А все завдяки ворожці. Тоді, у травні вона наворожила йому, що він зустріне у своєму житті когось, з ким урешті дійде повного порозуміння. Сказала, що одержить коробочку льодяників, на які він чекав стільки років. Ти щось у цьому розумієш? Адже жоден із нас узагалі не їсть льодяників. Часом мармеладки, в кіно, але це дещо інше.

— Мені вона наворожила, що я згублю всі шоколадки. Зате натомість одержу купу шарлотки. Чи сирника.

— І що?

— Наразі мені ніколи думати про шоколадки. Я маю купу пацієнтів.

— Ти їх лікуєш? Отак без ліцензії? А якщо тебе заскочать ловці сенсацій з ТВН? Боже, Ягодо! — простогнала вона.

— Не лікую, а тільки допомагаю. Тобто намагаюсь.

— І що ти робиш у тій кареті, ставиш якісь крапельниці? Може, ще з аміназином?

— Не в кареті. На «швидкій».

— Але що ти там робиш? Прибираєш? А може, куховариш? — Вона мовила це тоном «мене вже нічого не здивує».

— Я працюю психологом. Тимчасово.

— А, психологом, — зітхнула вона. — Це супер. Я сама ходила до психотерапевта. Майже п’ять років. Бо мала такий розгардіяш, як у шухлядках письмового стола.

Тоді все ясно. Бо в Магдиних шухлядках можна знайти мало не цілий світ: старі скріпки, подерті знімки колишніх хлопців, кілька наймодніших блисків для губ та абонемент у солярій поряд із картами для пасьянсу й використаними батарейками. Серед пожмаканих конвертів зі старими запрошеннями позичений у Ленки диск Тома Вейтса, спрей проти комах, десятки ручок, минулорічний календар, тюбик цинкової пасти, почата шоколадка без цукру, протермінований крем для рук, кілька смакових презервативів.

— Розумієш, я хотіла все це порозкладати, — вела далі Магда. — Впорядкувати.

— І що?

— Мені це вдалось.

— І кожна річ лягла на своє місце?

— Власне, що ні. Люди гадають, що після психотерапії матимуть порядок, як у німецькій бібліотеці. Але не в тому річ, Ягодо.

— То що тоді змінилось?

— Я сама. Шухлядка, по правді, виглядає, як і раніш, але мені старий розгардіяш уже анітрохи не заважає.

Шістнадцяте

— Магда цілком права, — зауважила Аня. — Ми не розходимося в упорядкуванні світу, а тільки у внутрішньому порядку.