Читать «Тістечка з ягодами» онлайн - страница 51
Ізабелла Сова
Я не мусила чекати відповіді. Курдупель Маріуш виглядав так, начеб його спалювало внутрішнє полум’я.
— Не буває тижня, щоб я не дістав нападу голоду. А коли Мартинка виїжджає медитувати в гори, я зачиняюсь удома і добу поспіль переглядаю найгіршу дурню по телевізору. Серіали, ідіотські комедії, дебільні реклами. Переглядаю й жеру все, що тільки надибаю: пересмажений бекон, білий хліб із маслом, чіпси й тонни смаженої картоплі на смальці. Я ненавиджу сам себе, — він сховав обличчя в долонях.
Я дозволила йому виплакатися.
— Пане Маріуш, — почала я, коли він себе опанував, — скажіть мені щиро. Ви маєте крила?
— Ні, — здивовано відповів він, однак зиркнув позад себе, щоб упевнитись.
— А може, ви ельф? Ні? То чому ви так прагнете відірватися від землі?
— Тому що Мартина… — почав він і затнувся.
— Може, Мартину і влаштовує таке життя, але вас, очевидно, ні. Не можна так глумитися над власним тілом. Вам треба трохи попустити ланцюг, інакше я вже бачу сумну картину вашого холодильника і решти меблів, і не тільки кухонних.
— А як же свідоме життя?
— Не можна прожити свідомо кожну поодиноку секунду. Часом потрібні миті бездумних лінощів. Ви знаєте вислів «улаштувати собі День дитини»?
— Ну так. Іще зі школи.
— Може, вам було б не зайве час од часу побавитися в день дитини. І зробити щось безглузде, нечуване або безсенсовне.
— Я навіть не знаю, що це могло б бути. — Він узявся нервово клацати ручкою Акули. — Може, ви підкинете мені кілька ідей?
— Ми, психологи, не повинні давати готові розв’язки, — проінструктувала його я. — Ми можемо тільки задавати питання й заохочувати до роздумів.
— Шкода, — набурмосився він.
— Але як звичайна людина, — вела я далі, — для початку я порадила б вам викинути ті огидні лимони.
Двадцять шостий
Чекаючи на пацієнтів, ми розмовляємо про святкування Дня дитини.
— Коли у мене вихідні, — розповів Болек, — то я замикаюсь у своїй «кавалерці» і щільно зашторюю вікна. Наводжу порядок у коробочці із солдатиками або залажу під ковдру й переглядаю за допомогою проектора старі діафільми. «Русалонька», «Дикі лебеді», «Хлоп і Хляп».
— А я маю в пивниці «Попелюшку» й «Будували дім звірята». Можу тобі принести, — запропонувала я. Як добре, що мій тато накопичує різний мотлох. Часом серед нього можна відшукати такі перлини.
— Принеси, — зрадів Болек. — Ми навіть можемо разом їх подивитися, поїдаючи шоколадки, розтоплені на розігрітому проекторі. — А ти, Юлько, що робиш у День дитини?
— Нічого. І саме це найкласніше. Не миюся, не голюся.
— Я теж не завжди голю ноги, — зізналась я. Чи можна це визнати за день дитини?
— А я взагалі не голюся. Ніде. І на обличчі теж.
— Ах, я зовсім забула, — бовкнула я, намагаючись приховати знічення.
— І це для мене найліпший комплімент, Ягодо. Що ти забуваєш. Що я для тебе медсестра Юлька, а не наквацяний транссексуал. — Вона зворушено шморгнула носом. — Ну а поза тим, що я не голюся, то ще й ніякого макіяжу, кучерів або бантиків. Влажу у старі «спортивки» й до ранку дивлюся по відео фільми з Мей Вест, королевою трансвеститів. Або слухаю Боя Джорджа.