Читать «Тістечка з ягодами» онлайн - страница 44
Ізабелла Сова
— А найгірше, — додав Мацек, — що на їхніх доньок чекає така сама доля. Та дівуля з розмащеним оком теж знайде свого Стефана. І буде продукувати на переміну домашніх боксерів і жертв насильства в родині. Клятий ланцюжок щастя.
— На жаль. Але ти, Ягодо, так не переймайся, — потішив мене Болек. — Майже друга, поспи собі, бо близько четвертої буде наступний пік викликів. Інфаркти.
Двадцять другий
— Ягідко, сніданок.
Юлька поставила мені на ковдру металеву тацю з товстими скибками, покраяними дуже тупим ножем. На кожній по півсантиметра жовтавого маргарину.
— Котра вже? — хрипко запитала я.
— Майже дев’ята.
Ура! Вперше за три тижні я нормально прокинулась. Але що з тими інфарктами о четвертій?
— Викликів не було. Спокійна ніч.
— А де Болек? Удома?
— Так, сонця, що заходить. Має там чергування від восьмої.
— Отак без сну? — здивувалась я.
— Він звик. Не раз працював по тридцять шість годин. І навіть рівно зашивав рани.
— Знаєш що, Юлько? — Я всілася на кушетці. — Тоді я теж піду до себе.
— Ну а сніданок?
— З’їм удома. Тепер я і так нічого не проковтнула б. Мушу прокинутися, відмокнути в ванні і тільки тоді. Мені прикро, що ти старалася даремно, — показала я на скибки.
— Що ти, Ягідко. Я віддам їх Акулі. Він іще зрадіє.
— У нього такий апетит?
— Коли він їде з візитом, то спочатку просить чай і якесь печиво і тільки потім оглядає пацієнта. Тепер от люди вже про це знають і вже на порозі чекають його з імбірними пряниками, а колись…
— Ну, — заохотила я її до розповіді.
— Приїхав він до Белзаків, тих, що живуть за мостом. Заходить до кімнати. Глянув на пацієнта й каже: «Склянку чаю і якусь шоколадку, але бігцем». Господиня, бліда від хвилювання, стала прочиняти всі шафки. Немає шоколадки. В паніці питає, чи згодяться праліне чи шоколадні батончики. «Згодяться, але бігцем». Вона внесла тацю з чаєм і питає: «А вам, докторе, теж зробити щось попити?» А Акула на це: «Так ви вже зробили».
— Ти ще розповіси, як я прийшов до пацієнта й повиїдав йому півхолодильника. А потім узяв душ, одягнув халат господаря і…
— Пане доктор… я тільки… тільки… — затнулась Юлька, червона від сорому.
— Анджей Акула, — подав він мені суху долоню. — Відомий із того, що обдирає пацієнтів і у хвилини люті сягає п’яти балів за шкалою ВВС.
Я спробувала усміхнутись.
— Ягода. Дуже приємно.
— Що тобі ще наплів той язикатий розцяцькований транссексуал у блискітках?
— Докторе!!! — Юлька вхопилася за пурпурні щоки.
— У блискітках? — запитала я. — У яких іще блискітках? І що ви мали на увазі з тим транссексуалом?
— Ну ви ж не хочете сказати, що прийняли Юліана за жінку?
Я не заснула до опівночі, думаючи про Юльку. Он звідки цей підозрілий альт і це обличчя, яке Альмодовар охоче зняв би у своїх фільмах. А з іншого боку, граційність у рухах і нечувана зичливість до інших людей. Ким, властиво, є така людина, як Юлька? Чоловіком із душею жінки? Жінкою, ув’язненою в тілі чоловіка? Я запитала в тата.
— Мама твого Бартека сказала б, що якщо тіло не погоджується з душею, тим гірше для душі, — відказав він, на хвилину відриваючи погляд від комп’ютера.