Читать «Тістечка з ягодами» онлайн - страница 31

— А ти?

— Наїжачився, як різеншнауцер, але пішов. Навіть Рисек, наш директор, чатує біля баняків. Щоправда, лише двічі на місяць і завжди готує або суп-заливайку, або місиво з картоплі та курки, але все одно вносить свою лепту.

— Родинна атмосфера?

— Її елементи. Бо кожен тут має заплутане життя. Тобі не нудно?

— Та що ти! Я обожнюю слухати історії про життя. Розумієш, часом я маю таке враження, що моє власне життя якесь нереальне. Начеб я дивилася на світ крізь товсту шибу.

— А ти хочеш відчути справжнє життя? — запитав Болек.

— Ясно, якщо це щось означає.

— Нам потрібний водій на якийсь там тиждень або два. Бо Юзек і далі не в формі.

— Обмиває народження дитинки?

— Слабо сказано. Він практично переселився до «Трьох Котів». Зранку його вимітають за поріг разом із недопалками, але рівно о сьомій вечора він заявляється туди, як на чергування. Я подумав, що, може, ти його заступила б, поки хлопак охолоне. Самі денні чергування, крім однієї ночі, двадцять першого, бо Стах тоді зайнятий і відробляє сьогодні.

Ну, прошу дуже. Я навіть не мушу нічого вигадувати. А все ж таки мене це анітрохи не тішить. Почуваюся так, ніби відбираю в Юзека хліб і овес.

— Не відбираєш, тут кожен має якийсь приробіток, інакше ми живилися б тільки просом і пшеницею.

— А що ви робите?

— Я чергую на двох інших станціях. Юлька танцює в клубі. Мацек працює в тренажерному залі. Рисек, наш директор, має ренту з дерев. А Юзек грає по весіллях. Дістає за ніч удвічі більше, ніж на «швидкій». То як, згода? Це лише кілька чергувань.

— А якщо я не впораюся?

— Із чим? — здивувався Болек. — Адже для чорної роботи, для бійок із пацієнтами, для масажування, зашивання ран і запалювання свічок в узголів’ї є я.

— Ну, розумієш, з орієнтацією в мене і справді не найгірш, але все ж таки місто розбудовується. За останні десять років…

— Збанкрутував один завод, а фабрика пателень дихає на ладан. Кількість мешканців зменшилася на тисячу голів, у чому є величезна заслуга реформ.

— Але щось будується.

— Палаци на цвинтарі. В цьому сезоні наймодніші чорні мармурові плити і хрест аж до підхмар’я. Все це оздоблено мідною фурнітурою просто з Італії. Добре, годі сперечатися, миємо лапи і подивимося, чи можна знімати шви.

Шістнадцятий

Сьома ранку

— Що, невиспана?

— Налякана. Не знаю, чи впораюсь.

— Моя малесенька. — Юлька погладила мене по голові. Я навіть не встигла відхилитися. — Побачиш, усе буде добре.

— Ходи, я представлю тебе решті, — озвався Болек.

— Хіба є якийсь інший лікар?

— Був, до кінця червня, але виїхав до Норвегії. Сказав, що воліє збирати там полуниці, ніж чути в мас-медіа, що є зажерливим труйником, тільки тому, що намагається заробляти більше, ніж шість злотих на годину.

— Такий здібний хлопець, — зітхнула Юлька. — А які він зладив Льольо губки. Кожна завбільшки з виноградного слимака. Якби я не боялася уколів, то й собі такі замовила б.

— Рисек шукає когось на його місце, — втрутився Болек, — бо нам придався б лікар до амбулаторії, коли я на виклику. Тільки що від січня вони, здається, знову мають урізати фінансування на медичну допомогу. І я мусив би його звільнити, а Рисек страшенно переживає такі ситуації. Він не терпить розлук.