Читать «Тістечка з ягодами» онлайн - страница 33
Ізабелла Сова
— Болек має несамовиту інтуїцію, — гордовито поінформувала мене Юлька. — Я навіть сказала б, що жіночу, але не люблю стереотипів. Він виїжджає, коли комусь болить око, щось йому там не грає, тоді забирає пацієнта на обстеження, і за годину виявляється, що це інсульт.
— Не перебільшуй, Юлько, — буркнув Болек, намагаючись приховати збентеження. — Це просто везіння. Щось повинно час од часу вдаватися в цьому клятому житті.
— Ти любиш свою роботу?
— Я навчився не задавати собі таких питань.
— Мусить бути якась причина того, що ти сидиш тут замість змиватися до Норвегії, як твій змінник.
— Гм, — замислився Болек. — Чому я тут сиджу? Ти знаєш анекдот про глистів?
— Ні.
— То я тобі розповім. Молодий глист питає свого тата: «Татусю, а чому ми сидимо саме тут? Там назовні сонечко, свіже повітря, зелена травичка. А ми тут у темряві, в тому смороді й лайні. Чому?» На що тато відповідає: «Бо це наша батьківщина, синку».
Вечір
— Ще чотири хвилини, і можна буде закреслити черговий день, — Болек устав і виглянув у вікно.
— Хіба що хтось, як завжди, задзвонить за дві хвилини сьома, — понуро кинув Мацек.
— Не задзвонить, — заспокоїв його Болек. — Так мені підказує інтуїція. До речі, — звернувся він до Юлії, — я сьогодні зустрів Рисека, і він сказав, що вже одержав матеріал для літніх халатів. То ти можеш братися до шиття.
— Тільки за місяць, бо зараз я шию костюм для осіннього шоу. А потім із величезним задоволенням. Тільки нехай хлопці уважно знімуть мірки. Не так, як останнього разу. Я два тижні морочилась, і все намарно.
— Чому намарно? — запитала я.
— Бо вони понаписували мені неправильні розміри, і коли дійшло до примірки, то холоші сягали землі, а в талії не сходилось. Один Болек подав сумлінно. Зріст метр дев’яносто, у талії вісімдесят.
— Ох, яка ж ти занудлива, Юлько, — образився Мацек. — Адже ти знала, що я тоді розбудовував торс. Могла б і сама додати кілька сантиметрів.
— Я додала цілих сім. Але і це не дуже допомогло.
— Гаразд, шабаш, — сказав Болек. — Кінець роботи. І суперечки.
— Та я й не сперечаюся, — буркнув Мацек.
— Тільки лютую, бо мене прилапали на шахрайстві, так? — дражнилась Юлька. — Справжній мачо не повинен зізнаватись у помилках?
— Гей, ти, руда, припини, бо я вирішу, що ти маєш цей, як його… передменструальний синдром, а це ж бо неможливо.
— Мацеку! — схаменув його Болек. — Не копай нижче пояса.
— Пардон, більше не буду, — буркнув Мацек, і надалі трохи набурмосений.
— Чого ти сьогодні такий збуджений?
— Бо я злий, Ягодо. Як чорний ротвейлер.
— Що, знову напихався «корівками»?
— Ні, мав гостру сутичку зі своєю мадам. Вона допекла мене до живого м’яса. І пече, як сіль в оці. Навіть не знаю, чим дезінфікувати такі рани.
— Алкоголем, — запропонувала Юлька. — Принагідно він знімає біль.
— Я ж не Юзек, аби хляти, як кінь.
— А чого ви зчепились?
— Як завжди, через дурниці. Тобто через усиновлення дітей.
— Ви збираєтесь усиновити дитину?