Читать «Тістечка з ягодами» онлайн - страница 30
Ізабелла Сова
— Дорожній набір для чаю, — спростувала Аня. — Принаймні так думає Август.
— Дорожній? Тоді він повинен бути на батарейках. Адже не в кожному наметі є розетки.
— А чому в наметі? — здивувалася вона.
— Зважаючи на якість виконання й ціну, «продукт призначено споживачам із низьким рівнем доходів», — перерахувала я, на мить перетворюючись на стандартну працівницю ФІРМИ.
— І ти помиляєшся. Подивися тільки на цей колір.
— Блідо-рожевий відтінку розквітлої яблуні з краплиною сіро-голубого. І що з того?
— Задум, Ягодо. Хіба горнятко, скажімо, для пролетарія, могло б мати такий вишуканий колір? Певно, що ні. Воно було би просто сіре чи бежеве. А тепер придивися до його розмірів. Хто п’є з таких маленьких філіжанок?
— Ельфи?
— Аристократи.
— Аристократи? З пластмасових горняток?
— Бо це новочасна аристократія, відкрита до нових матеріалів, — прояснила вона. — Або скоробагатьки, які запозичили в аристократів звичку пити з маленьких філіжанок. Але це ще не все. Зараз буде найважливіший аргумент. Налий до самоварчика води та підключи його до розетки.
— Не смикне?
— Не турбуйся. Наливай повний. Вмикай у розетку. І вийди в коридор.
Я вийшла.
— І що?
— Глянь на лічильник.
Я глянула. Він крутивсь як навіжений.
— Він крутиться як навіжений! — гукнула я з коридора.
— Мало сказано. Він жере електрику, як дракон. Як три пральки водночас і ще телевізор «Рубін». Тепер ти розумієш?
— Ним можна користуватися тільки поза домом?
— Власне. Увесь процес кипіння не триває довш як двадцять п’ять секунд, тож немає ризику, що хтось тебе накриє.
— А коли саме тато визначив, що це сервіз для туристів?
— Після трьох місяців користування він одержав рахунок за світло.
П’ятнадцятий
Болек зателефонував, що за півгодини я можу прийти знімати шви. Близько другої він матиме трохи вільного часу.
Коли я зайшла, він саме закінчував оббирати картоплю до обіду.
— Ще чотири картоплини, і дивимось.
— Допомогти тобі? Щось перемішати чи зцідити воду? — назвала я дві із трьох знайомих мені кулінарних операцій.
— Мацек уже займається городиною. Буде мінестроне й рулетики в часниковому соусі.
— Ви завжди харчуєтеся разом? — Я пригадала власну перерву на ланч: швидкий скок на кебаб або заливання бульйонного кубика окропом із експреса.
— Та-ак, — потягнувся він по чергову картоплину. — Спочатку я ніяк не міг до цього звикнути. Знаєш, як воно буває на стажуванні. — Не знаю, але Болек швидко запліднив мою уяву: — Скубання канапки із сиром, схованої в кишені халата. Сухий пампух із лікарняної крамнички, запитий на льоту слабозабарвленим окропом. Кілька солоних паличок.
— Ну, скажімо, невигадливе меню.
— Потім було ще гірше. Понад два роки безробіття. Чай, булки та маргарин. Але нарешті мене закинуло сюди. Приходжу на перше чергування. Ще не обвикнувся, тож одразу сховався в ординаторській і чекаю команди на виїзд. А тут біля полудня завалює Мацек із ополоником у руці і запрошує на кухню: «Сьогодні ваша черга чистити картоплю, пане доктор».