Читать «Де немає Бога» онлайн - страница 229

Цього разу Ей-Джей Дербі не вагався.

— Не дам.

Том наїжачився.

— А ви дасте йому рекомендацію, якщо він виправиться? Якщо він перестане… е-е… вживати всяку гидоту?

— Не дам. — Рівні, ніби напилком підпиляні зуби виступали вперед і ледь задирали верхню губу, від чого здавалося, наче тренер шкіриться.

Томас Бартон зобразив усмішку й відчайдушно вчепився за неї, бо розумів, якщо не втримає цю, то видушити нову снаги вже не стане.

— Тренере Дербі, Ей-Джею, я прошу вас: подумайте. Я не прошу вас робити щось проти ваших поглядів, ну, щось таке, чого ви не хочете. Якби на початку ви сказали, що Брендон хріновий… е-е, пробачте… що Брендон поганий корнербек, я би встав і пішов, присягаюся, відразу пішов би, щоб не марнувати вашого часу. Але ви ж знаєте Брендона, він не розумака, у будь-кого в моїй родині «С» з математики святкували, як День Незалежності, розумієте, він не втримається в коледжі інакше, ніж… ну… — Том у відчаї закусив губу. Він почувався так, неначе стоїть перед тренером голий. — Але якщо ви говорите, що Брендон міг би отримати стипендію навіть у першому Дивізіоні, то я прошу вас, подумайте…

— Пане Бартон, — перебив тренер (голос був різким, непоступливим), — річ не в тім, чи гарний із вашого сина футболіст. Джонні Манзел, Джош Ґордон, Аарон Ернандес — вони всі були чудовими футболістами, але водночас вони кінчені люди, що принесли лише розчарування своїм рідним, товаришам по команді, всім довкола них. І все через наркотики чи алкоголь. Багато ви знаєте успішних футболістів, які були наркоманами в школі? От і я не знаю. Я не даватиму рекомендацію хлопцеві, який у майбутньому майже напевно стане джерелом проблем.

Том проковтнув колючий клубок і підвівся.

— Дякую. — Він немовби здувався на очах. — Спасибі за відвертість, тренере.

Пізніше того самого дня Віксбург

Витягнувши босі ноги, Том Бартон сидів на терасі, що тулилася до задньої стіни двоповерхового будинку його сестри, Деббі, й допивав третю банку «Урожаю Диявола», коли почув, як у вітальні грюкнули двері. Годинник показував двадцять по третій — надто рано для повернення з роботи сестри, тож це міг бути лише його син, і Том, не обертаючись, гукнув:

— Бі-Ті!

Другим ім’ям Брендона було Тайрон — Брендон Тайрон Бартон, — і Том називав сина скорочено Бі-Ті. Дружина пішла від Тома рік тому, відтак під час відряджень до затоки його хлопець жив із тіткою: Деббі розлучилася із чоловіком 2006-го і своїх дітей не мала.

Упродовж кількох секунд у будинку було тихо, та щойно Том вирішив, що не дочекається відповіді, з вітальні долинуло невдоволене:

— Що?

— Підійди!

Брендон штовхнув сітчасті двері та вийшов на терасу. Високий, сухий, із жилавими руками та маслакуватими плечима. Через зачіску схожий на чорну кульбабку. Його батько влив до рота рештки пива, зім’яв банку, а тоді кивнув на вільний шезлонг.

— Сідай.

Хлопець ступив крок до шезлонга, проте сідати не став. Том відкрив ще одну банку «Урожаю Диявола» й поставив її на невисокий столик поміж садовими стільчиками.

— Пий, — звелів.

— Не хочу.

— Чому не хочеш?

— Не хочу, і все.