Читать «Де немає Бога» онлайн - страница 227

— То що тепер? Моєму хлопцеві висунуть якесь звинувачення?

— Ні. Хіба примусять вичистити салон патрульної машини.

— Ви відрахуєте його зі школи?

— Ні. — О’Шонессі раптом заговорив майже приязно: — Пане Бартон, ні я, ні шеф Армстронг не маємо на меті запроторити вашого сина до в’язниці. Цього разу ні. Проте я наполягаю, щоб ви дещо затямили: ваш син відбудеться зауваженням з однієї простої причини — у нього не було із собою наркотиків. Поліцейські нічого не виявили в його речах, тому Брендон, вважайте, виходить сухим із води.

Том Бартон мовчав, уперши погляд у безглуздо велику емблему Віксбурзької середньої школи на директоровім жакеті.

— Оскільки формальних підстав немає, я не вживатиму ніяких заходів. Я насправді запросив вас для іншого. Ми обоє знаємо, що успішність Брендона, м’яко кажучи, не вражає. Минулого семестру я двічі розмовляв із ним — ваш син сидів на тому самому місці, що й ви зараз, — і я знаю, що Брендон не дурний. Він просто не бачить сенсу в тому, щоби навчатися. — Том спробував щось уставити, проте О’Шонессі, насупившись, спинив його самим лише поглядом. — Зараз більшість молоді така, вони чхали на авторитети й не цікавляться нічим, і я, на жаль, мало що можу вдіяти. Але я також знаю, що згодом вони можуть змінитися. У коледжі якась частина з них розуміє, що успішність і стрімкість їхньої кар’єри залежать від того, що в них у голові, й тоді вони починають учитися, з дивовижною відчайдушністю надолужуючи все, що пропустили в школі. Мені здається, ваш Брендон саме з таких. Проблема в іншому. Щоб коли-небудь згодом зрозуміти важливість навчання, він спершу повинен потрапити до коледжу… Ви розумієте, про що я?

— Так, сер.

— Я не знаю, може, ви маєте заощадження, щоби відправити Брендона на два роки до муніципального коледжу. — Директор ледь скривився і хитнув головою. — Це не є погано, і тоді наша розмова ні до чого. Проте є інший варіант. Важчий, але такий, що заклав би значно кращі передумови успішного розвитку вашого сина в майбутньому. Брендон — чудовий атлет. Він міг би подати заяву на вступ до якогось із топових університетів і сподіватися на спортивну стипендію. Узимку ми з тренером Дербі про це говорили. — Побачивши, як піднялися брови в Тома, О’Шонессі пояснив: — Якщо ваш син закінчить школу із задовільними оцінками, тренер Дербі готовий надати всі потрібні рекомендації. Точніше був готовий… — директор замовк.

— А тепер що? Вже ні?

— Я не міг не розповісти йому про інцидент у поліційному відділку. Я сумніваюся, що таке сталося з вашим сином уперше, а тому… просто не міг інакше.

Том опустив голову.

— Про стипендію тепер можна забути, так?

— Це не я вирішую.

Том покректав перед тим, як озвучити наступне запитання.

— Я можу підійти до тренера?

— Для цього я вас і викликав. Те, що відбувається із Брендоном, ненормально, і, припускаю, ви невдовзі спробуєте серйозно поговорити з ним, одначе перед тим я хотів би, щоби ви поспілкувалися з його тренером. Криком чи покараннями ви на Брендона не вплинете. — Джеймс О’Шонессі враз узявся заклопотано перекладати якісь папери. — Від мене більше нічого не залежить. — Томас не рухався, насуплено вивчаючи поглядом носаки своїх черевиків, і директор тихо доказав: — Тренер Дербі зараз у своєму кабінеті на першому поверсі, це в тій частині школи, що ближче до стадіону. Я не повідомляв про ваш візит, але, гадаю, він знайде час, аби вас вислухати.