Читать «Де немає Бога» онлайн - страница 208

— Нічого, все гаразд. — Тьохкання між ребрами вщухло. — Пробачте.

— Снідати будете?

— Так. — Хлопець опустив відкидний столик. Стюардеса передала йому сандвіч із шинкою і налила чаю. — А котра зараз… ну, тобто скільки до приземлення?

— Трохи менше за годину. Йдемо за графіком.

— Ага, дякую.

Він відкусив шматок сандвіча, витягнув шию та визирнув крізь ілюмінатор. У небо на сході повільно викочувалося сонце, проте землю далеко внизу затуляли кудлаті хмари. Артем розжовував шматок сандвіча вже вічність, зрештою перетер його на пастоподібну масу, але проковтнути не зміг. Шинка смакувала, наче шматок прілої гуми. Збагнувши, що шлунок не прийме ніякої їжі, хлопець відклав сандвіч, відпив трохи чаю і дістав телефон. У Москві була третя ранку.

Починалася найважча частина подорожі.

За півгодини літак стрімко пішов на зниження — біль у лівому вусі посилився, — а вже о 8:05 за місцевим часом шасі торкнулося бетонної смуги. Поки лайнер сповільнювався та розвертався носом до аеропорту, Артемові стерпли руки — від зап’ясть до ліктів, і далі вгору аж до пліч поповз колючий холод. Долоні знову зволожилися. Хлопець зціпив зуби та спробував опанувати себе. Ще трохи… ще зовсім трохи… думай про готель… про те, як поїдеш до готелю, коли все закінчиться. О 8:10, востаннє гойднувшись, «Боїнг» зупинився біля рукава, що стирчав зі скляної стіни термінала. Заклацали застібки пасів безпеки й пасажири, потягуючись і розслаблено перемовляючись, почали вставати з крісел. Артем не рухався. Підвівся лише тоді, коли в салоні поменшало людей, видобув із багажного відділення сумки та негнучкими від страху ногами почовгав до виходу.

Щойно зійшовши з літака на трап, хлопець вирішив, що потрапив до паралельного світу. Насичене вологою повітря мало кислуватий присмак, звуки долинали, наче крізь вату, м’язи задерев’яніли, й Артем шкутильгав, як ніби обидві його ноги були лівими.

Усе було не так, усе було інакшим, навіть сила тяжіння здавалася більшою.

Літак, як і казав Каха, підігнали до крила F. На виході з трапа Артем сповільнився і пробігся поглядом по скляній стіні аеропорту, — вишукував охоронців, — але бачив лише пасажирів, що поспішали до залів отримання багажу. Вже в терміналі, у натовпі, він трохи заспокоївся, після чого, видивляючись вказівники, поплентався до зони паспортного контролю. О 8:20 Артем вийшов до перетину крила F із крилом G і відразу помітив згадувану Кахою аптеку «Boots Pharmacy».

Усвідомлення, що за лічені хвилини він позбудеться вантажу, збадьорило його. Мляве обличчя просяяло, безживні очі замерехтіли нервозним блиском. Хлопець пришвидшив крок, перед аптекою звернув ліворуч і вперся поглядом у табло з характерними силуетами жінки й чоловіка. Він на місці. Перед тим як переступити поріг туалету, Артем роззирнувся. За ним ніхто не йшов, у радіусі двадцяти кроків довкола нікого не було. Хлопець штовхнув двері, проминув невелике проміжне приміщення й опинився в залі з кабінками.

Туалет був чималим, чистим і цілковито порожнім. Сірі стіни, чорна кахляна підлога, ряд плоских ламп у стелі. Приємно пахло хвоєю.