Читать «Де немає Бога» онлайн - страница 199

Приглушене хмарами світло стало страшним, а повітря колючим. Анна спробувала зацідити Парамонову в пах, але через намотане й напхане під одяг шмаття не змогла, а тоді розгледіла чийсь розмитий силует, що повільно виростав понад лівим плечем росіянина. Вона кілька разів змигнула й упізнала Гелен. Ізраїльтянка насилу переставляла ноги, сунучи вперед зі швидкістю частково паралізованого лінивця. У правій руці вона стискала сокирку, яку Парамонов приніс із літака. Анна бачила, як через Гелен перекочуються хвилі вогкого вітру, бачила паморозь на її бровах і вираз, що погойдувався в темних очах, — підозріла суміш подиву й роздратування, — проте власне серце провалювалося глибше й глибше, і зрештою на все впала чорна завіса…

Передусім повернулося оглушливе бухкання крові у скронях. Дуже боліла шия, проте біль обдавав терпким теплом груди та нижню частину голови й через те був навіть досить приємний. Анна розплющила очі, виборсалася з-під тіла Парамонова та ще до того, як ударилася спиною об напівзігнуті ноги Дюка Апшоу, закричала. Із Єгорової потилиці руків’ям догори стирчала аварійна сокирка. Лезо наполовину вклинилося в череп у місці з’єднання із шиєю, до темного від крові обуха налипло волосся. Довкола валялися забризкані кров’ю згортки стодоларових банкнот.

Аннин крик обірвався, щойно вона перевела погляд на Гелен. Та стовбичила за крок від росіянина — там, звідки завдала удару. Чверть хвилини ізраїльтянка незмигно тупилася в Парамонова — із рани досі цебеніла кров, ноги час від часу ледь посмикувалися, — потім глипнула на Анну, і її очі стали безживними та тьмяними, наче в пораненої тварини.

За мить Гелен розвернулася та попленталася геть. Вона проминула тіло Олівера Морґенштерна, зупинилася біля носової частини фюзеляжа, кілька секунд постояла і повалилася на землю.

Біль поступово витікав, байдужість огортала свідомість вогким серпанком, і Анна поволі поринала в сонне заціпеніння. За хвилину потому, як відійшла ізраїльтянка, вже майже з напівсну її вивело тихе вовтузіння за спиною. Анна озирнулася. Дюк Апшоу. Обвислі щоки, набряклі повіки, заплющені очі. Зморщена та потемніла шкіра нагадувала чорнослив. Жінка подумала, що за минулу ніч на його брезклому обличчі щонайменше втричі побільшало зморщок.

Упевнена, що нічого гіршого за те, що вже трапилося, бути не може, Анна складала в голові докірливе запитання до старого, коли його повіки піднялися, і її пересмикнуло — так вражаюче Дюк Апшоу нагадував пластмасового андроїда. Світло-сірі, обпалені сонцем очі повільно зсунулися ліворуч і застигли за сантиметр від Парамонова, після чого впродовж півхвилини залишалися нерухомими, немов у якоїсь божевільної ляльки. Анна відразу збагнула: погляд. Щось скоїлося із його поглядом. Він немовби спорожнів усередині.

Не зрушивши осклянілих очей і на міліметр, Дюк Апшоу промовив:

— Ми можемо розрізати його черево й розтопити трохи снігу.