Читать «Де немає Бога» онлайн - страница 176

— Ти все ще думаєш про корнербека, чиї записи надіслав мені вчора? — поцікавився асистент.

Тренер невиразно мугикнув:

— Ну, так… Мабуть… Не знаю.

— Хочеш, я зв’яжуся з Деніелсом? Хочеш із ним поговорити?

— Ні, дякую. Я сам. Ми колись працювали разом.

Білл поклав трубку. Дістав із кишені шортів мобільний телефон. Хвилину тупився в неактивний екран і лише потому відшукав у контактах номер телефону Джоша Деніелса й натиснув на кнопку виклику.

Джош відповів після п’ятого гудка:

— Білле? — Координатор захисту Університету Західної Алабами щосили старався, щоби його шок прозвучав радше як тривіальне здивування, та йому не дуже вдавалося. — Щоб я здох, Білле, це ти?!

— Це я. — Білл Вентрон уже не пам’ятав, коли вони із Джошем востаннє розмовляли. П’ять? Сім років тому? — Привіт, Джоше.

— Старий пиздюк! Я думав, ти вже вмер! — Деніелс вицідив із горлянки схоже на хрюкання гиготіння. — Жартую, звісно. Я стежу за твоїми «Ренегатами», ти ж знаєш. Просто це трохи несподівано. Це-е… наче дзвінок від колишньої. — І знову хрюкання.

Тренер «Ренегатів», напівприкривши очі важкими повіками, дочекався, поки Деніелс затихне, а тоді промовив:

— Розкажи мені про Бартона.

Джош, вочевидь, здивувався, але перепитувати не став. Він знав, як Білл ненавидить марнувати час на вербальне сюсюкання, та основне — серед команд, які Деніелс тренував упродовж останніх тридцяти років, був лиш один хлопчак, якого звали Бартон і який міг би зацікавити найуспішнішого на сьогодні тренера НФЛ.

— Білле, ну, він хороший гравець. Я б не вважав його найкращим корнером з усіх, хто пройшов через мої руки, але він точно був не найгіршим.

— Я теж так думаю.

Джош гмикнув.

— Він проситься до тебе на збори?

— Ні, я переглянув добірку відеозаписів, які його агент розсилав менеджерам із персоналу перед минулорічним драфтом.

— Позаминулорічним, — поправив Джош.

— Ну так, позаминулорічним.

— А чого раптом ти ним зацікавився?

— Поясни мені, чому його ніхто не взяв.

Джош знову гмикнув.

— Про це питай менеджерів команд, які надали перевагу іншим корнерам. Я гадав, пацана заберуть у другому чи третьому раунді. Не пізніше як у четвертому. Ну, але сталося, як сталося.

— Ти довго його тренував?

— Два чи три роки в Західній Алабамі.

— Якщо Бартон був вартий другого раунду драфту, чому його не вибрали? — напосідав Вентрон.

— Та звідки мені, на хрін, знати? Це ти працюєш у НФЛ, а не я!

— Ти три роки був його тренером.

Деніелс невдоволено покректав.

— Тренер не завжди бачить повну картину… Важке дитинство, матір алкоголічка, батько постійно у відрядженнях. Як мені відомо, матір пішла із сім’ї, коли Брендону виповнилося дванадцять… чи чотирнадцять… не пам’ятаю вже. А потім його старий врізав дуба від передозування… це десь за рік до того, як пацан закінчив школу. Хлопця забрала до себе батькова сестра. У нього самого були серйозні проблеми з наркотиками. Здається, 2010-го пацана загребла поліція, такого обдовбаного, що він не стояв на ногах. Може, через це його й не взяли під час драфту, хоча відтоді Брендон залишався тверезим. Принаймні поки грав у мене в коледжі. За це можу поручитися.