Читать «Керрі» онлайн - страница 36

— Думаю, ми все одно вломимося на випускний, — сказала Кріста. — На знак протесту чи щось таке.

— Правда? — це її непідробно здивувало.

— Ні, — відповіла Кріста, відмахуючись. — Не знаю. — Раптом її обличчя скривилося від люті, так само різко й несподівано, як утворюється торнадо. — Клятуща Керрі Вайт! Щоб їй те святенництво в сраку залізло!

— Ти переживеш, — сказала Сью.

— Якби ж решта з вас не прийшла на те покарання разом зі мною… Господи, Сью, чого ти туди пішла? Ми б тоді тримали їх за горло. Ніколи не думала, що ти така слухняна маріонетка адміністрації.

Сью відчула, як шаріється.

— Не знаю про інших, але я не маріонетка. Я прийняла покарання, бо подумала, що заслужила його. Ми утнули гидотну штуку. Крапка.

— Чухня. Та драна Керрі скрізь носиться й розповідає, що всі, крім неї та її золотенької мамці, потраплять у пекло, а ти стаєш на її бік? Нам треба було взяти ті прокладки й запхати їй у горлянку.

— Аякже. Точно. До побачення, Крісто. — Вона підвелася, відштовхнувшись від столика.

Цього разу почервоніла вже Кріста — кров ударила їй в обличчя раптовою повінню, ніби якесь внутрішнє сонце заступила червона хмара.

— Диви, яка в нас Жанна д’Арк! А я чогось пам’ятаю, що ти задиралася разом із рештою.

— Так, — сказала Сью, тремтячи. — Але я спинилася.

— Ой, та невже? — замилувалася Кріста. — Яка розумниця. Забери свій рутбір. Боюся торкнутися його й перетворитися на золото.

Сью не забрала рутбір, а розвернулася й чи то пішла, чи то поспотикалася до виходу. Неабияке сум’яття, що вона його відчула, було надто сильним для сліз чи то злості. Вона завжди з усіма ладнала, і це була її перша сутичка, фізична чи словесна, аж від часів смикання за хвостики в початковій школі. І це вперше в житті вона активно відстоювала Принцип.

І, звісно, Кріста вдарила і влучила якраз куди треба, в найбільш вразливе місце — вона справді лицемірка, від цього не втекти, і глибоко всередині по саме руків’я засіло гидке знання того, що одна з причин, через які вона пішла на ту годину ритмічної гімнастики й пробіжок навколо залу від міс Дежарден, не мала нічого спільного зі шляхетністю. Вона просто нізащо не хотіла пропустити Весняний бал. Нізащо.

Томмі ніде не було видно.

Вона пішла назад у бік школи, а в її животі невесело закрутило. Маленька міс Студентство. Сьюзі Солодкі Вершки. Така Мила Дівчина, яка робить Це з хлопцем, за якого планує вийти заміж (причому з фотографіями в недільному додатку до місцевої газети). Двоє діточок. Вибивати їх до синьої сраки, якщо вони виявлятимуть бодай найменші ознаки щирості: бешкетуватимуть, сваритимуться чи відмовлятимуться усміхатися щоразу, як якесь гіпотетичне цабе начебто пожартувало.

Весняний бал. Блакитна сукня. Букетик для сукні, що весь день пролежить у холодильнику. Томмі в білому смокінгу, камербанді, чорних штанях, чорних туфлях. Батьки зніматимуть на «Кодак» і «Полароїд». Грубі балки спортзалу, замасковані барвистим гофрованим папером. Два музичні гурти: один електричний, другий духовий. П’ятим колесам прохання не турбувати. Мортімери Снерди, посидьте вдома, будь ласка. Вхід тільки для потенційних членів заміського клубу й майбутніх жителів Чистого Садка.