Читать «Керрі» онлайн - страница 18

Сама.

Вона розплющила очі. У вітальні стояли два стільці з прямими спинками. Там же був столик для шиття з лампою, де Керрі вечорами іноді шила сукні, поки мама плела мереживні серветочки й говорила про Пришестя. Шварцвальдський годинник із зозулею висів на дальній стіні.

У вітальні було багато релігійних зображень, але найбільше Керрі подобалося те, що висіло над її стільцем. На ньому Ісус вів ягнят на пагорб, зелений і гладенький, наче поле для гольфу в Ріверсайді. Інші ж були не такі умиротворені — Ісус виганяв торгівців із храму, Мойсей кидав Скрижалі на голови тих, хто вклонявся золотому тельцю, Фома Невірний прикладав долоню до пораненого Ісусового боку (ох, як цей малюнок жахливо заворожував дівчинку і які кошмари на неї напускав!), Ноїв ковчег спливав над грішниками, котрі тонули в агонії, Лот із родиною тікали від великої пожежі Содому й Гоморри.

На сосновому столику стояла лампа й лежав стосик брошур. Верхня зображувала грішника (його духовний статус був очевидний зі стражденного виразу обличчя), що намагався заповзти під велетенський валун. Заголовок віщував: «У ТОЙ ДЕНЬ він не врятується під жодним каменем!»

Але по-справжньому в кімнаті домінувало велетенське гіпсове розп’яття на дальшій стіні, що було повні чотири фути заввишки. Мама спеціально замовила його із Сент-Луїса. Прибитий до нього Ісус застиг у гротескній, суцільній судомі болю, з викривленими у стогоні губами. З-під тернового вінця стікали на скроні й чоло багряні потоки. Очі були зведені догори в середньовічному виразі перебільшеного страждання. Обидві руки теж заюшило кров’ю, а ступні були прибиті до невеликої гіпсової підставки. Це зображення Господнього тіла теж викликало в Керрі нескінченні кошмари, в яких скалічений Христос гнався за нею коридорами сну з молотом і цвяхами в руках, благаючи її прийняти свій хрест і піти за Ним. Лиш нещодавно ті сни перетворилися на щось менш зрозуміле, але більш зловісне. Їх предметом уже було не вбивство, а щось іще жахливіше.

Сама.

Біль у ногах, животі й таємних місцях трохи ослаб. Їй уже не здавалося, що вона помирає від кровотечі. Це називалося менструацією, і раптом сам процес почав здаватися логічним і невідворотним. Це був Її День Місяця. Вона дивно і злякано хихотнула в урочистій тиші вітальні. Звучало воно як назва вікторини. «У “Твоєму Дні Місяця” розігрується повністю оплачена подорож на Бермудський курорт!» Подібно до пам’яті про каміння, знання про менструацію ніби завжди було з нею, тільки лежало десь приховане й чекало.

Вона розвернулася й важко піднялася сходами. Підлога у ванній була дерев’яна, вичищена майже до білого (Чистота — супутниця Благочестя), а ванна стояла на ніжках у формі звірячих лап. Іржаві плями збігали раковиною з-під хромованого крана, а душової насадки зі шлангом не було зовсім. Мама казала, що душ — то Гріх.