Читать «Керрі» онлайн - страница 17

Вона змовкає й розвертається до вікна, щоб глянути на мене, а її обличчя від усіх цих спогадів стає загнаним. Одна рука мимохіть грається з пасмом волосся, що стирчить зі стильної, вдавано недбалої зачіски.

— До місцевої газети майже нічого не потрапило. На той час, коли до будинку навідався Біллі Гарріс, репортер «Чемберленських новин», вона вже найняла когось полагодити дах, а коли люди розповідали йому, що каміння прошивало покрівлю наскрізь, йому, мабуть, здалося, що ми його розігруємо. Навіть зараз ніхто не хоче в це вірити. І ви, і ті, хто читатиме вашу статтю, радше зі сміхом відмахнуться і вирішать, що я — просто ще одна скаженка, котрій сонце напалило голову. Але це сталося. Багато хто з нашого кварталу бачив це, і воно було таким же справжнім, як той п’яниця, що вів за руку дівчинку з кривавим носом. А тепер сталось і ще дещо. І тут уже ніхто не сміятиметься і не відмахуватиметься. Надто багато людей загинуло. І сталося воно не тільки у дворі Вайтів.

Вона всміхається, але гумору в її усмішці ані краплини. Вона каже:

— Ральф Вайт був застрахований, і Марґарет отримала чимало грошей, коли він загинув… подвійну виплату. Будинок він теж застрахував, але вона за нього не отримала ані цента. Вона зазнала збитків через форс-мажор, вищу силу. Поетична справедливість, га?

Вона тихенько сміється, але гумору не видно й цього разу…

Знайдено на одній зі сторінок зошита учениці загальної старшої школи Юена, Керрі Вайт. Напис повторюється багато разів:

Усі розуміли, / що їй не буде щастя, / доки вона врешті не втямить, / що така сама, як усі…

Керрі зайшла в будинок і причинила за собою двері. Яскраве денне світло зникло, натомість з’явилися коричневі тіні, прохолода й настирний запах тальку. Тільки й чути було, що цокання шварцвальдського годинника із зозулею у вітальні. Мама дістала той годинник за купони на знижку. Якось у шостому класі Керрі намірилася була спитати маму, чи купони на знижку не є гріхом, але їй не стало хоробрості.

Вона пройшла коридором і повісила куртку в шафу. Переливчаста картинка над вішалками зображувала примарного Ісуса, що похмуро завис над родиною, котра зібралася за обіднім столом. Унизу був підпис (також переливчастий): «Незримий Гість».

Вона зайшла до вітальні й зупинилася в центрі вицвілого килима, що почав уже протиратися. Заплющила очі й подивилася на маленькі цятки, що пролітали в темряві. Трохи позаду скронь у голові млосно гупало від болю.

Сама.

Мама працювала за прасувальним пресом у пральні «Блакитна стрічка» в центрі Чемберлена, відколи Керрі сповнилося п’ять років, коли відшкодування й виплати, що залишились після смерті батька, почали вичерпуватися. Робочий день у неї був з пів на восьму ранку до четвертої дня. Пральня була Безбожна. Мама багато разів так казала. Тамтешній старший, містер Елтон Мотт, був особливо Безбожний. Мама казала, що Сатана тримає для Елта, як його називали в «Блакитній стрічці», особливий куток у пеклі.