Читать «Керрі» онлайн - страница 10

(господи йсусе добрий та милостивий)

Мамі було добре, просто чудово. Їй не доводилося ходити серед вовків кожного дня кожного року, бродити тим карнавалом реготу, жартівників, хихотунів і тикачів пальцями. І хіба мама не розповідала про Судний День

(та зірка зватиметься полин і за нею карою прийдуть скорпіони)

і про ангела з мечем?

Якби ж той день настав сьогодні й Ісус прийшов не з ягням і пастушим посохом, а з каменюкою в кожній руці, щоб скрушити тих реготунів і веселунів, щоб викорінити зло й знищити, урвати його крик, — жахливий такий Ісус, кривавий і праведний.

Якби ж тільки вона могла бути Його мечем і Його рукою.

Хіба ж вона не намагалася влитися? Вона противилася мамі в сотні маленьких речей, намагалася стерти червоне чумне коло, яким була обведена з першого дня, відколи вийшла з контрольованого середовища маленького будиночка на Карлін-стріт і пройшла до початкової школи на Баркер-стріт із Біблією під пахвою. Вона й досі пам’ятає той день, пам’ятає погляди, раптову й жахливу тишу, коли стала на коліна перед обідом у шкільній їдальні, — сміх, що вона почула того дня, луною летів за нею крізь роки.

Чумне коло було як сама кров — скільки не намагайся його стерти, впрівай хоч до кінця світу — воно лишається там, де було, не змите й не вичищене. Вона більше ніколи не ставала на коліна в людному місці, хоч і не розповідала про те мамі. Та першого моменту не забули ані вона, ані вони. Вона зубами й нігтями чіплялася за можливість поїхати до літнього табору для християнської молоді й заробила на нього самотужки, взявшись шити. Мама похмуро сказала, що то Гріх, що там будуть методисти, й баптисти, й конгрегаціоналісти, і що то Гріх і Єресь. Вона заборонила Керрі плавати в таборі. А Керрі все одно плавала, сміялася, коли її притоплювали (аж доки вже не могла більше дихати, а вони продовжували, і вона запанікувала й почала кричати), і намагалася брати участь у житті табору; над нею утнули тисячу розіграшів, і вона приїхала додому автобусом на тиждень раніше, і мама підібрала її на вокзалі й похмуро сказала, що Керрі мусить цінувати пам’ять про це бичування як доказ того, що мама так і знала, що мама права і що єдина надія на безпеку й спасіння — всередині червоного кола. «Бо тісні ті ворота», — похмуро сказала мама в таксі, а вдома заслала Керрі в комірчину на шість годин.

Звісно, мама забороняла їй приймати душ з іншими дівчатами; Керрі сховала свої душові речі в шкільній шафці й усе одно милася в душі, беручи участь у голому ритуалі, що був для неї повний сорому й ніяковості, сподіваючись, що коло навкруг неї трохи зблякне, бодай трошечки…

(але сьогодні ох сьогодні)