Читать «Лука і вогонь життя» онлайн - страница 68

Ось вивели з ладу римську богиню кохання Венеру, тож пішла вона з зали, похитуючись і весь час прикладаючи відірвані руки.

— Римляни тут не у великій пошані і мають низький рейтинг у Чарівному Серці, — перекрикував шум Ніхтотато. — По-перше, вони безхатьки. Їхні послідовники ніколи не кличуть їх на Олімп чи Валгаллу, а тому вони тиняються околицями, наче якісь волоцюги. До того ж усі знають, що римлянки — це імітація греків, а кому хочеться дивитися другосортний рімейк, коли можна безкоштовно подивитися на оригінал?

Лука ж кричав, що й не думав про існування в них якоїсь божественної ієрархії.

— Хто очолює рейтинг? — заволав він. — Хто з екс-богів — Топ-Боги?

— Гаразд, я розкажу тобі, хто з них найкрутіший, — кричав Ніхтотато. — Безперечно єгиптянки. У битвах найчастіше перемагає їхня дівчина Гатгор.

Однак цього разу саме грецька кіпріотка Афродіта була останньою богинею, що втрималася на ногах. Коли вавилонська Іштар і королева валькірій Фрея так віддухопелили одна одну, що обидві зомліли в ринзі для боротьби в намулі, фаворитка букмекерів корововуха Гатгар (така ж перевертень-перетворювачка, як Джалді та її сестри, але значно вправніша, бо могла перетворитися навіть на хмару чи камінь) припустилася помилки, лишень на мить перекинувшись на фіґове дерево, яке Афродіта взяла та й заламала. Тому Афродіта, зрештою, підійшла до великого Дзеркала, яке було Останнім Арбітром з питань Краси, і поставила широко відоме запитання: «Дзеркало, Дзеркало на Стіні…» ну і так далі. І саме Афродіта одержала від Дзеркала підтвердження «Так, ти найвродливіша», ну, як це у них і заведено.

— Що ж, — сказав Ніхтотато, — непогано розім’ялися, а завтра все почнеться заново. Їм тут нема що робити. Вони ж не можуть сидіти вдома й дивитися телевізор або ж займатися спортом у спортзалі.

Тим часом Афродіта пройшла крізь натовп граційно, але дещо механічно, наче робот, махаючи рукою. В якусь мить вона була за кілька кроків від Луки, і на її очах, що дивилися у безкінечність, він чітко розгледів щось схоже на плівку. «Ось чому вона не бачить нікого з Реального Світу, — подумалося йому. — Її очі спрямовані в себе».

Він оглянувся в пошуках Сораї, проте вона кудись запропастилася.

— Мабуть, стало нецікаво, — сказав Ніхтотато. — Знайдемо вже надворі.

Коли входили виходили з Павільйону Боїу, він показав Луці ще кількох незвичайних глядачів. Ассирійський Гумбаба був геть голим кістлявим велетом з рогатою головою і лев’ячими лапами. За хвіст йому правила жива гадюка з маленьким роздвоєним язичком.

— Так це ж бо його прутень, — зауважив Лука із задоволенням. — Гадюка-прутень. Я ще такого не бачив. А одразу за цим чудернацьким видовищем стояла група середньоазійських Борамезів, схожих на ягнят, ноги яких були зроблені з двох різновидів довгого м’ясистого коріння — коріння солодкої картоплі і пастернаку. «Відбивні з ягнят і два овочі, — подумав Лука. — Гаму-гаму! З них була б дуже смачна й поживна страва. В натовпі також можна було побачити триголових тролів і дуже багато розчарованих валькірій, які сподівалися, що саме їхня діва Фрея підніметься на вершину рейтингу.