Читать «Коло Елу» онлайн - страница 19

– Я ж попереджала…

Після того сестри не розмовляли кілька років. Бабця й так не могла собі пробачити смерть доньки. Василь Захарович її заспокоював, що це звичайний збіг. Як без серйозного обстеження, аналізів сільська жінка з незакінченою початковою освітою могла передбачити такий результат?

Мабуть, це також було однією з причин, чому батько не хотів відпускати дівчинку на хутір. Та час минав, сестри помирилися, вибачившись одна перед одною. І сьогодні Ганна-Софія крокувала разом із бабусею вулицею хутора.

5

За вікном трамвая будинки змінювали один одного, створюючи рівні лінії. Ганна-Софія почала згадувати розповіді бабусі. Хоча це було надзвичайно давно, та пам’ять відтворювала все до найменших подробиць, мов це відбувалось учора. Спогади складали в один рядок накопичене впродовж багатьох років те, що вона будь-коли чула про родину Елу.

У який час представники родини Елу поселилися на хуторі Тихому, ніхто не пам’ятав; напевне, давно. За багато років сусіди спостерегли, що Елу – трохи дивні люди, не такі, як усі. Тому ними цікавилися всі, і не тільки на хуторі, а й у навколишніх селах. Займалися вони, як і всі, господарством, а ще плели з верболозу кошики. Спочатку в них були якісь чудернацькі імена. Та згодом дочки з родини виходили заміж за місцевих хлопців, а хлопці одружувались із хуторянськими дівчатами, народжували дітей і називали їх звичайними іменами. Тільки прізвище викликало подив у приїжджих.

Жили Елу завжди скромно, спілкувалися із сусідами мало, і навіть ті, хто йшов із дому в прийми, з часом майже не родичалися поміж себе. Так тривало з покоління в покоління. Останні Елу, ровесники бабці, довго не мали дітей. Та от у зрілому віці вони народили дівчинку, яку назвали Надією. Дівча росло красиве, розумне й працьовите, але трохи дивакувате. Не один парубок заглядався на неї, та вона не вподобала собі жодного. Як не сваталися до Надії хлопці, усі отримували відкоша – гарбуза. Так і минав рік за роком.

На деякий час дівчина взагалі перестала показуватися на людях. Та ось одного дня підірвала хутір новина. Надя народила хлопчика. Усі були шоковані: коли, від кого?… І настали для Елу важкі часи. Лише лінивий не обливав родину брудом. Згадались і старі образи, особливо постаралися колишні «женихи-невдахи», хоча на той час усі вже мали дружин і дітей. Хутір гудів, слова зневаги сипалися звідусіль. Лише кілька людей підтримали Елу.

Цей удар надзвичайно сильно вразив родину. Надіїні батьки впродовж року, не знісши ганьби, померли. А дівчина самотужки виховувала сина. Мирон – так назвали малого – поволі підростав. Хлопчик був розумний та кмітливий, але завжди тримався осторонь від інших дітей.