Читать «Коло Елу» онлайн - страница 11

Далі перед Ганною-Софією промайнув пам’ятник Степанові Бандері. Жінка знову поринула в спогади. Батьківський дім вона пам’ятала до дрібниць. Він був невеликий і надзвичайно затишний. У дитинстві вона дуже любила свою кімнату, у якій гілки вишень із саду стукали у вікна й дівчинка могла ласувати ягодами, навіть не виходячи на вулицю. Кімната взагалі розташовувалася начебто між дерев, адже батько добудував її пізніше, коли Ганні-Софії виповнилося два роки. І, як розповідала Ольга, наказав майстрам, щоб ті не пошкодили жодного дерева.

Після смерті матері батько ще більше занурився в роботу. Донька практично його не бачила. Дівчинкою опікувалась Ольга. Вона стала хрещеною матір’ю Ганни-Софії та намагалася замінити рідну неньку. Треба сказати, що тітка також дуже важко пережила смерть братової.

Дитинство Ганни-Софії було, як зараз люблять казати, безтурботним. Звичайно, на всьому залишила свій темний слід смерть матері, але батько та тітка робили все від них залежне, щоб дитина відчувала й згадувала цю біду якомога рідше. Ольга стала найкращою подругою для дівчинки. До маленької часто навідувалася бабуся Віра, мамина мама. Старенька жила далі від Львова, на невеликому хуторі, який називався Тихий.

4

Ганна-Софія не раз чула вислів «коло Елу». Особливо часто в розмові батька з бабусею або з маминими односельцями, які нерідко приїжджали до міста та приходили до нього як до «доктора», так вони шанобливо називали Василя Захаровича. Батько нікому не відмовляв, лікував кожного, хто звертався за допомогою. Тож часто в їхньому будинку ночували приїжджі. Хтось – одну ніч, хтось – дві, а дехто – і тиждень. Це надзвичайно дратувало Ольгу.

Коли батько ввечері після роботи разом із якимось черговим пацієнтом сідав випити чай, обов’язково під час довгої розмови випливала тема народження доньки й смерті її мами. І під час цих бесід хтось обов’язково кидав фразу:

– Ото крутнулося коло Елу! – а інші тихо кивали головами.

Одного разу Ганна-Софія спробувала запитати в батька про це «коло», та він, як завжди, заклопотаний, на хвильку звівши очі, коротко відповів, що це не дитяче запитання й на нього відповість, коли донька підросте.

Та коли приїхала бабця Віра, допитлива дівчинка вирішила поцікавитись у неї:

– Бабусю, а що таке коло Елу?

– Як тобі сказати… – Старенька на хвилину замислилася, а потім зненацька продовжила: – От відпустить тебе батько на канікули до нас на хутір, там сама й побачиш. Ти ж знаєш: краще один раз побачити, ніж десять разів почути.

Маленька Ганна-Софія знизала плечима й ображено пішла в садок. Вона розуміла, що батько не дозволить їй поїхати на хутір, так само як і в попередні роки. Не відпускав не тому, що не довіряв бабці Вірі, ні. Він із великою повагою ставився до неї. Однак звик, що донька завжди біля нього. Василь Захарович був із тих людей, котрі змінювали звички дуже неохоче, хіба що під сильним тиском певних обставин.