Читать «Паруси над степом» онлайн - страница 40
Віктор Близнець
— Треба поховати діда… Завтра…
Це сказав Грицько у Поліщуковій хаті. По голосу відчувалось — він смертельно зморений. Ліда дзенькнула дужкою відра.
— Ходімо на двір. Умиєшся, Гришо.
Льонька прислухався до темряви. Ось-ось, здавалось, рипнуть двері, зашкрьобають здоровенні чоботи, і, кашлянувши в кулак, обізветься дід Гарба:
— Чого принишкли, як на похоронах. Бачите — живий я. Хе-хе, не такий Гарба, щоб його з ніг звалити. Ми ще дамо їм чосу!..
А в сінях — гарячковий шепіт Грицька:
— Доки ж сидіти склавши руки?
«Пам’ятаєш слова Ібаррурі?»
(Сторінки з щоденника Ассоль)
«Вони вийшли на палубу. Була темна беззоряна ніч. Ассоль сказала Грею:
— Вам треба помитися. У вас кров на руках.
— Це кров Егля. Вона пропікає тіло, вона не дає спокою. Ми з Бітт-Боєм вирішили: завтра поховаємо Егля. І посадимо троянди. Багряні, як його смерть.
— Хлопчики, прошу, будьте обережні.
Грей різко повернувся до неї:
— Ассоль, ви пам’ятаєте слова (Ібаррурі)?
— „Краще вмерти стоячи, ніж жити на колінах“, — ви це хотіли нагадати?
— Так, саме це.
— І що ви хочете сказати? Кидайся в ополонку?
— Тільки те, що сказала (Ібаррурі).
Він взяв Ассоль за руку.
— Ми включили вас в свою групу…
— Дозвольте запитати: яку?
Грей непомітно перейшов на ти. Він хвилювався:
— Ти все знаєш. Майже все. Ми з Бітт-Боєм дещо зробили. На зеленому острові влаштували схованку (слід розуміти: в лісосмузі викопали з Володькою землянку). Є три (автомати). Є виб(ухівка). Треба дістати (радіоприймач). Я вже запримітив…
— Це буде штурмовий загін?
— Ну… приблизно.
— В такій справі потрібна точність. Якщо… невдача, де ховатися?
— Чого відразу думати про найгірше?
— Так, про найгірше. Щоб бути готовим до нього.
— Пробач. Готуючись до весілля, не подумав про похорони.
— Не жартуй. Ти уявляєш роботу по книжному: увірвався ескадрою в бухту, трах-бах — потопив чорні кораблі і зник у морі… А в нас кругом — пустеля. Гола пустеля. Навіть миші — і тій нікуди подітися. Потрібний (далі зашифровано) не партизанський загін, а підпілля. Глибоке, добре замасковане підпілля. Так підказують старші.
Грей ввічливо, але холодно перебив її.
— Скажи, ти боїшся?
— Скажи, ти з головою?
— Що ти хочеш, Ассоль?
— Щоб нас не передушили відразу, як сліпих кошенят.
Гнітюча мовчанка. Можна було б знову розійтись ні з чим, та Ассоль, як могла, стримувала себе. Терпіння, більше терпіння!
— Чого ти, капітане, витаєш у хмарах? Опускайся на землю. Подивись: що маємо тут? Невеличка бухта, де мале і старе знають нас, як облуплених. Кожен крок наш — на долоні. Отже, не твоє розхристане геройство, а (конспірація). Найсуворіша (конспірація). І найвірніші люди.
— Такі є, — глухо озвався Грей. — Поки що четверо (зашифровано): ти, Володька, Михайло Зінько і я.
Мало. Є ще п’ятірка в Каперні.
Грей гаряче стиснув їй руку.
— І в Каперні? Здорово! Хто?
— Про це належить знати мені, як (зв’язківцю). І більше нікому.
— Не довіряєш, так?
— Ні, починає діяти закон (конспірації).
Грей ревниво заглянув їй в очі і в темряві помітив: вона не одвернулася, дивилась прямо, спокійно.