Читать «Спустошення» онлайн - страница 72

* * *

Я знайшов Смирну на Подолі разом з її подружкою Лесею Ковальчук, з якою вони сиділи на веранді «КофеХауз», пили молочно-кавові шейки і курили сигарети, ведучи свої милі, схожі на яскраві бусини — не пов’язані нічим, зате нанизані на одну нитку, — дівчачі розмови. Смирна гарна у жакетикові й картузі, схожа на Гавроша, і вигляд у неї посвіжілий — значно кращий, ніж те, якою я її застав кілька днів тому. На її устах грала усмішка, і вся вона світилася. Смирна погарнішала, от у чому справа, і її дешева біжутерія робила її дивовижно юною, робила її усмішку безхитрісною, невинною.

— Привіт, Лесю, — привітався я і присів до них на хвилину.

— Як у тебе справи? — поцікавилася Смирна і ми на секунду сплели руки під столом, так щоб не бачила Леся.

— Зустрічався зі своїм старим другом. Говорили про поезію, — криво посміхнувся я. — І про безсмертя.

Леся смішна. Точніше — потішна. Вона жвава, на Федорові два слова вона видавала одразу десять, крізь великі окуляри дивилася на нього наполовину зі страхом, наполовину — з іскрою смішинки. Зі смішним мультяшним каре вона нагадувала цукеркову дівчинку з картинки — з великими очима і такою ж великою головою, маленькими губками і тоненькими ручками на крихітному тільці.

У машині Федір включив дівчатам легку музику, Смирна сиділа поруч, і їхні з Федором руки торкнулися на мить, щоб іще раз відчути одне одного, а Леся все розповідала, наче допитуючись чи то у Федора, чи то у Смирни, що ж їй краще робити зі своїм безтолковим Женькою, і як їй бути з Андрюшою, який теж, в принципі, партія нічого.

Неділя була останнім днем театрального фестивалю. Вони влилися в натовп відвідувачів кіностудії й на хвилину розгубилися, не знаючи куди рушити в такому різноманітті подій, окрім як за людським потоком. Однак Леся, швидко взявши на себе цю задачу, одразу ж впіймала якогось юнака і стала витягувати з нього всю потрібну інформацію, накручуючи на палець свої кучері і складаючи дивовижно губки. За хвилину спілкування Лесі з юнаком вони вже знали, що найцікавіше зараз відбувалося не тут, у сквоті, а на концертній сцені — там ішов живий виступ учасників київського TEDx.

На конференції в ангарі — купа народу, протиснутися практично неможливо. На сцені вже виступав молодий чувачок із борідкою і мікрофоном у руці.

— Слухай, я його знаю. Це Слава Жуковський, — сказала йому Смирна. — Вони з Віктором у Психоінженерній гімназії займаються. Пам’ятаєш, я тобі про Віктора Чижа розповідала?

Федір кивнув і прислухався до його промови.

— Пам’ятаю. У мене навіть візитка його є. Я його, до речі, якраз збирався зустріти.

Одразу по закінченню виступу Федір став пробиватися крізь натовп людей до доповідача, який уже зійшов зі сцени і розмовляв про щось із організаторами.

— Федір Могила, журналіст, займаюся комунікаціями і когнітивними технологіями, — простягнув він візитку спікерові. — Дуже дякую Вам за доповідь. Надзвичайно надихаюче і актуально. Гадаю, ми з вами займаємося однією і тією ж справою. Чи можемо хвильку поспілкуватися? Хочу запропонувати Вам тему для співпраці.