Читать «Спустошення» онлайн - страница 212

— Хлопці, це місіс Рінґер-Стокк зі Швеції, вона займається питаннями старіння.

— Anna, — з підкресленою простотою кинула Анна і простягнула Федорові руку, всипану коштовними перстенями. — I work on the problem of aging. People should not die so early, if there are still such handsomе men in the world... — вона посміхнулася чарівною усмішкою людожерки. — I see big genetic potential here in Ukraine, and I have started to explore it already, — вона з ситим сміхом притисла Славу до себе.

— Биг плеже, — не задумуючись, лише намагаючись зберегти серйозний вираз обличчя, сказав Віктор. — Мы пожалуй, пойдем. Хочу найти Бориса Олеговича, пожать ему руку. Мне нужно что-то устроить сегодня! Вы пойдете на концерт? Черт, Рианна поет на нашем открытии — это же что-то невероятное!

— Не знаю, — відповів Федір. — Мені ще редагувати промову Карманова.

— Ну хорошо, братан, давай, увидимся еще! — став махати рукою Віктор, якого Яна відтягувала все далі від нашої компанії. — Бай-бай, Анна! Найс ту мит ю! Хев фан!

— Bye-bye, handsome! Such a wonderful man. A real Russian barbarian! I would like to know him better. Would you be so kind to organize our meeting, sweetheart? I have some business porposals for him. Oh, Sweetheart, are you jealous? — Анна розвернула Славу до себе обличям, наче шматяну ляльку. — Don’t be jealous, honey! It’s just a part of my work! Come on, — вона знову притисла Славу до грудей. — Would you like some ortolans, kitty? Mommy will bring you fresh meat, — місіс Рінґер-Стокк хижо всміхнулася, вкладаючи у слова «fresh meat» весь голод валькірії, і потріпала Славу за щоку. — My bunny, you’re so nice, I feel I can eat you right here, immediately. Don’t go anyway, sweetheart, Mommy will come back in a minute.

Багатозначно скинувши бровами, пані Рінґер-Стокк залишила їх зі Славою наодинці.

— То, значить, «bunny»? — запитав він у Слави, стримуючи посмішку. — Тебе не було на відкритті?

— Чувак, не питай, — Слава намагався не дивитися на нього. — Я виконував важливу місію. Можна сказати, був на спецзавданні. Чувак, це було найогидніше, що мені доводилось робити у житті, — врешті, зізнався він безпорадно. — Якщо кар’єрна драбина складається з таких щаблів, то ну її в баню, таку кар’єру. Краще втекти на Ґоа.

Федір поплескав його по плечу.

— Бачу, ти ростеш! Успіх нікому не дається легко, старий. Вважай, що це посвята перед симпозіумом у Женеві. Попереду ще не одна старушенція, від якої залежать долі світу. Тішся. Іншим доводиться робити речі значно огидніші.

— Пропоную втекти, поки не пізно, — сказав Слава, та Федір зупинив його:

— Не смій, ти ж на роботі. Якщо вона зрозуміє, що ти її зрадив, відкусить твій милий кролячий хвостик.

Слава став розгублено кліпати очима.

— Але ж...

— Ти справишся, чувак, — сказав він і примусив Славу буцнутися з ним кулаком до кулака, як вони робили це, коли їх настрої співпадали. — Піду пошукаю Карманова.

— Але ж... — Слава благально дивився йому в слід.

— Швейцарія. Симпозіум. Членство в оргкомітеті, — повелительськи сказав Федір, зупиняючи всі його рухи вказівним пальцем. — Пам’ятай, ти сам цього хотів.