Читать «Спустошення» онлайн - страница 15

Він критично вивчив вміст холодильника. Схоже, Глаші доведеться несолодко, якщо вранці не купити чогось для неї. Коньяк, соус песто, диявольський соус пірі-пірі. І гора азіатських напівфабрикатів. Навряд чи витончена Глаша зрадіє соленій рибі на сніданок.

Останнє, що я зробив цього вечора, — згадав про Смирну і подумав, що насправді я хотів би приготувати завтрашній сніданок для неї.

Частина перша. Кислотний оптимізм

Кто мне этот страх.

Кто мне эти злые лица.

Пусть откроется враг,

Пусть мне больше никто, никто не снится.

Ю-Питер, «Птица-каратель»

У рушнику він ходив квартирою, шукаючи шорти, врешті, вліз у них і в сірому світлі світанку став робити ранкові вправи. Підтягувався на перекладині в коридорі, відтискався від підлоги, качав прес. Світало, у коридорі ставало світліше. Коли він закінчив вправи, неспішно зварив кави, взяв сигарети і пішов на балкон.

Балкон — його маленьке кубло. Він озирав із нього місто, затягнуте легкою паволокою туману. Час перерізати пуповину. Я почуваюся мов немовля, яке надто довго жило в череві цього світу, аж поки він не став затісним для нього. Це небо придавлює мене, ці будинки накликають набати клаустрофобії. Мені час виходити назовні.

Порожніми ранковими вулицями він швидко доїхав до вокзалу. Дорогою зайшов у супермаркет на Старовокзальній — прикупити щось легке й повітряне для легкої й повітряної Глаші. Він любив Глашу непорочною дитячою любов’ю, якою люблять у дитинстві шоколад, мультфільми й каруселі. Він готовий був їй показувати Київ, як він є — з усіма його стриптиз-барами, ґей-клубами і цікавими закритими ресторанами з голими офіціантами, лишень отримати б це інтелектуальне задоволення від утішання Глаші, яка, як завжди, зможе знайти підбадьорливу репліку для втомленої голої офіціантки чи занадто понурого ґея-бармена.

Наш роман із Глашею, власне, не можна було й назвати романом. Ми зустрічалися щоразу, коли вона приїжджала до Києва, разом гуляли і пили капучіно з тістечками у французькому кафе біля Майдану (завжди на тому самому місці), розмовляли часом про метафізику Козирєва і Налімова, іноді — про поеми Ґреґорі Корзо і Вільяма Карлоса Вільямса, а іноді — про серіали на зразок «Теорії великого вибуху». Разом ми дуже багато сміялися. Я почувався з нею видатним гумористом, кимось на зразок Райкіна або Петросяна, коли кожне моє слово змушувало її буквально падати на підлогу — і її репліки те ж саме робили зі мною — я не знаю, чому так було, можливо, над нами по особливому стояли зірки, та нам було дуже смішно одне з одним.