Читать «Київська Русь» онлайн - страница 9
Петро Петрович Толочко
Цінні археологічні матеріали виявлені розкопками у Чернігові, Любечі, Галичі, Луцьку, Новгороді-Сіверському, Переяславі-Хмельницькому, Звенигорода де впродовж багатьох років працювали В.Й. Довженок, Б.О. Рибаков, В.П. Коваленко, А.В. Куза, М.П. Кучера, Р.О. Юра, Д.І. Бліфельд, В.К. Гончаров, В.В. Ауліх, І.К. Свєшников. Проведено планомірні і систематичні розкопки багатьох городищ, селищ і могильників уздовж Дніпра, Стугни, Росі, Десни, Тетерева, Горині. Виявлений археологічний матеріал у ряді випадків є єдиним джерелом висвітлення життя того чи іншого давньоруського центру. Особливо це стосується невеликих укріплених поселень, розкопки яких дали змогу визначити їх соціальну типологію, господарську спеціалізацію, місце в оборонних системах на державних кордонах Русі і міжземельному порубіжжі.
Великими джерелознавчими можливостями володіє археологічний матеріал при дослідженні питань етнокультурного розвитку, де особливе місце належить палеоантропологічним студіям, з’ясуванні характеру і рівня економічного розвитку, міжнародних торговельних зв’язків Русі IX — XIII ст.
Література
Питанням історії і культури Русі присвячена велика наукова література. Уже в працях істориків кінця XVIII — першої половини XIX ст. — В.М. Татищева, М.М. Карамзіна, Д.М. Бантиша-Каменського, М.П. Погодіна, М.О. Максимовича, М.Ф. Берлинського та інших — розгорнуто широку панораму розвитку Київської держави IX — XIII ст. Мала вона переважно династичний характер, який і визначав основну схему історичного процесу на Русі. Згідно з названими істориками, виглядала ця схема досить просто: спершу Русь була єдиною державою, що забезпечувалось єдністю князівського роду, пізніше, в XII — XIII ст., принцип старшинства було порушено, що призвело до князівських усобиць і роздроблення країни.
Згідно з М.М. Карамзіним, Давня Русь поховала з Ярославом свою могутність і благополуччя. Заснована єдиновладдям, вона втратила силу, блиск і громадянське щастя, бо була роздроблена на малі області. “Держава, яка за одне століття пройшла шлях від колиски до величі, слабла і руйнувалася понад триста років”. Поворотним пунктом в історії Русі М.М. Карамзін вважав 1169 рік, коли війська Андрія Боголюбського оволоділи Києвом, після чого місце Києва заступив Володимир-на-Клязьмі: “Київ назавжди втратив право називатися столицею вітчизни”. М.П. Погодін відзначав слов’янський звичай спільного володіння землею, а основну причину князівських усобиць вбачав у виділенні волостей, яке почалося ще на зорі давньоруської історії. “У встановлених для XII — XIII ст. межах землі-волості існували вже в середині XI ст., на цей час вони склались територіально, причому межували з землями, які займали племена”.
М.П. Погодін практично першим сформулював теорію великоруської етнічної основи Русі, згідно з якою найдавнішими поселенцями Києва і Середнього Подніпров’я були великороси, а малороси прийшли сюди з Галичини, Поділля та Волині тільки після розгрому Русі монголо-татарами.
