Читать «Київська Русь» онлайн - страница 8

Джерелознавчий аналіз творів арабських авторів подали у своїх працях A.Я. Гаркаві, А.Ю. Кримський, В.В. Бартольд, О.Ю. Якубовський, І.Ю. Крачковський, О.П. Ковалевський, Б.Н. Заходер, В.М. Бейліс, А.П. Новосельцев та ін.

Серед візантійських писемних джерел про слов’ян і Русь найбільшу цінність становлять “Житіє Георгія Амастридського”, “Записки грецького топарха”, “Про управління державою” Костянтина Багрянородного, “Стратегікон” Кекавмена. Ці, а також деякі інші хроніки дають змогу познайомитися з цінними матеріалами про походи Русі на Візантію, договори Русі з греками, хрещення Русі, про державний візит княгині Ольги до Царгороду, русько-візантійські відносини XI — XIII ст. Огляд цих свідчень, їх переклад і науковий аналіз здійснили М.В. Левченко, Г.Г. Литаврін, А.М. Сахаров, B. М.Істрін та інші візантіністи.

Європейські писемні пам’ятки, в яких ідеться про Русь, не такі численні, як східні, але надзвичайно цінні. Це хроніки Галла Аноніма, Козьми Празького, Гельмольда, Тітмара Мерзебурзького, Адама Бременського, англо-саксонські джерела, пам’ятки французького епосу, ісландські саги, в яких зустрічаються численні факти руської історії IX — XIII ст. Переклад цих творів і коментарі до них виконали Л.М. Попова, Г.Е. Санчук, Л.В. Розумовська, О.О. Мельникова. Англо-саксонські джерела досліджували М.П. Алексєєв, В.І. Матузова, угорські — С.О. Аннінський, В.П. Шушарін, скандинавські — Є.О. Ридзевська, І.П. Шаскольський, М.Б. Свердлов.

Вирішення питань соціально-економічного і культурного розвитку Русі неможливе без залучення археологічних джерел. Це слушно було в часи В.Б. Антоновича і М.С. Грушевського, в працях яких археологічні пам’ятки використані досить широко, і ще більше справедливо в наш час, коли давньоруська археологія нагромадила велику кількість нових артефактів. Їх незнання або ігнорування, що, на жаль, також має місце, призводить до значних дослідницьких втрат. Нерідко в історичних працях повторюються висновки, висловлені ще в XIX ст., але вже давно спростовані археологією. Ідеться, зокрема, про відому теорію економічного занепаду Києва і Південної Русі в XII — XIII ст., про її культурну відрубність від решти давньоруських земель у цей і більш ранні часи, про сплюндрування Києва в 1169 і 1202 рр. Андрієм Боголюбським і Рюриком Ростиславичем та ін. Неспроможність цих поглядів добре показана в 50 — 60-х роках XX ст. у працях Б.О. Рибакова “Ремесло Древньої Русі”, В.Й. Довженка “Землеробство Древньої Русі”, М.К. Каргера “Древній Київ”, у численних публікаціях результатів археологічних досліджень давньоруських поселень, городищ, могильників.

В останні десятиріччя джерелознавча база з історії Київської Русі значно поповнилась. Розкопки Києва в 60 — 80-х роках XX ст. не тільки збільшили кількість археологічних знахідок, а й виявили принципово нові речові докази його поступального економічного і культурного розвитку — від часу виникнення до 40-х років XIII ст. Вони опубліковані в ряді колективних праць, а також монографіях П.П. Толочка, С.Р. Килієвич, Г.Ю. Івакіна, Я.Є. Боровського, М.А. Сагайдака, І.І. Мовчана.